У цьому документі підкреслювалося: "Щодо усуспільнення живої тяглової сили та худоби необхідно дотримуватися такої лінії:

- Намагатися якнайшвидше усуспільнити робочу худобу, так само і сівну площу. Усуспільнену робочу худобу й коней треба зводити вкінніі й машинні, машинно-кінні колони, щоб якнайраціональніше використовувати їх в усуспільненому господарстві.

- Щодо усуспільнення продукційної молочної та дрібної худоби, то слід провадити його обережнішим темпом, залежно від місцевих умов, маючи на увазі насамперед утворити хоч би яку-небудь кормову базу та потребу організувати на усуспільнених засадах промисловий тип тваринницькою господарства, дбаючи про те, щоб під час усуспільнен­ня обов’язково збільшити випуск товарної продукції” [11, 156].

Примусова колективізація всього, чим володіли селяни, не тільки величезною мірою загострювала політичну обстановку на селі, а й призводила до значних економічних втрат, бо в новонародже­них колгоспах не існувало умов для догляду за худобою. Не виступаю­чи прямо проти комунізації, Косіор обережно сформульованими пора­дами прагнув увести в певні рамки колективізаційний смерч.

Утворена після листопадового (1929 p.) пленуму ЦК ВКП(б) комісія під головуванням Я.Яковлева також висловилася проти негай­ної комунізації селянства. Розуміючи, мабуть, політичну небезпеку та економічну недоцільність масового насадження комун, її члени (серед них і Косіор) запропонували артіль як компромісну форму, середню між комуною і тсозом. Постановою ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 p. Наркомземові СРСР доручалося виробити Зразковий статут сільсь­когосподарської колгоспної артілі "як перехідної до комун форми колгоспу".

На темпах колективізації постанова ЦК ВКП(б) від 5 січня не позначилася: реальні події розгорталися так, як цього бажав Сталін. На форми, в яких проходила колективізація, ця постанова також не вплинула. В опублікованому Наркомземом СРСР і Колгоспцентром 6 лютого 1930 p. Зразковому статуті сільськогосподарської артілі принципову для селян різницю між артільною й комунною формами колгоспу навмисно було стерто. Заява про можливість утворення під­собного господарства була декларативною. У статуті не визначалися розміри присадибної ділянки й не вказувалося, що колгоспник може тримати корів та дрібну худобу.

Незважаючи на загрозу розкуркулення, інтенсивне насадження ко­мун у перші місяці 1930 p. викликало колосальний опір селянства. Най­частіше він матеріалізувався у "волинках", тобто, демонстративному небажанні працювати в примусово створеному колгоспі. Пройшло безліч "баб'ячих бунтів". Селянки, яким нічим було годувати дітей, відстоювали своє право на корову, дрібну худобу й птицю.

Виявилося, що в українському селі ще залишилися невилучені чекістами запаси зброї. В Антонінському районі Шепетівського окру­гу певний час діяв озброєний загін чисельністю до 200 чоловік, який громив колгоспи й радянські установи, знищував активістів-незаможників. У Червоноповстанському районі на Одещині сформувалися збройні загони, в яких одночасно брали участь радянські й антирадянські партизани часів громадянської війни. Вони встановили свою владу у великих селах — Яськах, Граденипях, Троїцькому. Селянські бунти на Чернігівщині й у Дніпропетровському окрузі поширилися на велику територію (по п'ять районів) і придушувалися військовою силою.

Грандіозний розмах селянських виступів в усіх районах суцільної колективізації викликав панічні настрої в керівних колах ВКП(б). 11 лютого в ЦК ВКП(б) відбулася нарада секретарів компартій союзних республік, а 21 лютого — нарада секретарів обласних і крайових комітетів партії незернових регіонів СРСР. Керівники партійних комітетів, які виступали, в різкій формі критикували ухил у бік організації комун.

Сталін відчув, що необхідно відступити. У ЦК ВКП(б) перегляну­ли редакцію Зразкового статуту сільгоспартілі. Гепер він давав чітку відповідь на запитання про те, що слід колективізувати при утворенні колгоспу або при вступі селянина в існуючий колгосп. Колгоспникам надавалося право тримати корову, дрібну худобу, присадибну ділянку.

2 березня газета "Правда" опублікувала переглянуту редакцію ста­туту. У цьому ж номері друкувалася стаття Сталіна "Запаморочення від успіхів". У ній генсек підкреслював, що основною ланкою колгосп­ного руху є артіль, а не комуна. У різких виразах говорилося про непри­пустимість посилення колгоспного руху засобами адміністрування. "Не можна насаджувати колгоспи силою, — повчав Сталін. — Це бу­ло б нерозумно й реакційна". Комунізація села та форсування темпів ко­лективізації оголошувалися лівацькими перекрученнями місцевих працівників, які належить суворо засудити, а винних — покарати. Проголошувалася свобода виходу селян із колгоспу.

14 березня ЦК ВКП(б) опублікував постанову "Про боротьбу з викривленнями партлінії в колгоспному русі". Партійні комітети зобов'язувалися повести рішучу боротьбу з перекрученнями політики партії.

Стаття Сталіна й постанова ЦК ВКП(б) внесли заспокоєння в селянські маси. А серед місцевих керівників запанувала розгубленість. У вказівках відповідальних працівників центрального апарату наголо­шувалося на необхідності здійснити колективізацію всієї селянської власності в найстисліші терміни, а тепер тих, хто сумлінно виконував директиви, звинувачували в лівацьких перекрученнях і викривленні лінії, накресленої постановою ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 p. "Про темпи колективізації та заходи допомоги держави колгоспному будів­ництву". І справді, в усім відомій постанові називалися конкретні й не такі вже стислі строки колективізації для головних регіонів, визначала­ся саме артіль як найбільш доцільна форма колективного господарства [11, 160].

3.3. Завершення суцільної колективізації

У 1930 р. було вжито низку заходів щодо економічного стимулювання колек­тивізації. Постановою ЦК ВКП(б) від 2 квітня "Про пільги для кол­госпників" від оподаткування на два роки звільнялися колективізована робоча та продуктивна худоба, а також худоба колгоспників. Знижу­вався вступний пай і зменшувалися відрахування з прибутку колгоспів у неподільний фонд із відповідним підвищенням відрахувань на оплату праці в громадському господарстві.

Усі каральні, економічні й пропагандистські заходи, запроваджені навесні 1930 p., мали на меті врятувати справу колективізації.