Зважаючи на поширеність цього явища, політбюро ЦК КП(б)У 28 травня 1931 p. надіслало на місця директивний лист за підписами С.Косіора і В.Чубаря. У ньому вказувалося:

"Роз'яснити одноосібникам, що відповідно до постанови ЦВК СРСР від 12 квітня 1931 p. й закону про сільгоспподаток податок на одноосібників, а також розрахунок по хлібозаготівлях визначатимуть­ся в розмірах, що випливають із минулорічної площі їх посіву. Всю зем­лю, не засіяну в строк у господарств, які ухиляються від сівби, відібра­ти й передати колгоспам. Щодо тих одноосібників, хто злісно ухи­ляється від сівби, райвиконкоми мають у примусовому порядку залуча­ти їх коней та інший необхідний реманент для засіву відібраної землі за встановленими райвиконкомами твердими розцінками. Встановити колгоспам додаткові завдання по сівбі пізніх культур, маючи на увазі перекриття можливого недосіву індивідуальних господарств".

Цей директивний лист керувався загальносоюзним законодавст­вом, а не був самодіяльністю республіканських органів влади. Прак­тична мета його зрозуміла: перешкодити ймовірному недосіву. Щоб розв'язати це завдання, законодавець не бачив жодних перепон право­вого характеру. Якщо при конфіскації "куркульських" господарств зга­дували про класовий підхід і норми "революційної законності", то в даному конкретному випадку не було й таких сумнівних мотивів. Кожно­го селянина, незалежно від соціального становища, можна було обкла­сти безрозмірним податком, довести "до двору" довільний хлібоза­готівельний план, а в разі відмови господарювати за таких умов — зігнати із землі, відібрати коня й реманент. Державне беззаконня ста­вало юридичною практикою.

З другої половини 1931 p. відбувається злиття колгоспів, розташо­ваних в одному населеному пункті. Воно здійснювалося бюрократич­ним апаратом, якому було зручніше мати справу з великими колгоспа­ми. Самих колгоспників не питали. Загальна кількість колгоспів змен­шилася з 35,8 тис. у травні 1931 p. до 24,6 тис. у травні 1932. Злиття негативно позначилося на економічних показниках кол­госпів.

На III Всеукраїнській партконференції в липні 1932 p. C.Kociop за­судив "сверблячку до злиття". У резолюціях конференції вказувалося на те, що злиття можна допускати тільки як виняток і не інакше як за ухвалою самих колгоспників, при умові, що об'єднувані колгоспи пере­бувають в однаковому господарському й фінансовому стані. Все ж у місцевої влади "сверблячка" не зовсім припинилася. На кінець 1932 p. кількість колгоспів скоротилася до 23,3 тис.

Серед нечисленних комун переважали старі, добре поставлені гос­подарства. Більшість із них виникла на базі поміщицьких економій. Артілі стали панівною формою колективного господарства з весни 1930 p. В другій п'ятирічці вони утвердилися як єдина форма колгоспу. Відтоді термін "колгосп" став тотожним поняттю "артіль".

Починаючи з 1931 p., переважна частка продуктивних сил із при­ватного сектора сільського господарства перемістилася в колгоспний. Колгоспи мали взяти на себе левову пайку попиту на сільськогоспо­дарську продукцію, який невпинно зростав. Щоб відповідати такому призначенню, вони повинні були налагодити цілком незвичну для селян організацію колективного господарювання.

Таке завдання за конкретних умов початку 30-х pp. виявилося над­звичайно важким. Втрата істотної частки продуктивних сил під час на­сильницької колективізації, цілковите розорення державою селянських господарств підприємницького характеру, запровадження нееквіва­лентного обміну між містом та селом у зв'язку з прискоренням темпів індустріалізації — все це зробило атмосферу, в якій народжувався кол­госпний лад, кризовою.

Розділ ІІІ. Труднощі становлення колгоспного ладу

та наслідки колективізації

Економіка доколгоспного села була ринковою й не потребувала інших регуляторів. Колгоспна ж, створювана як складова частина ізольованої від ринку командної економіки, без керівництва зверху обійтися не мог­ла. Отже, проблема управління набувала в ній першорядного значення. Коли якість управлінських рішень не відповідала потребам, у судинах механізму колективного господарювання, побудованого на відчуженні безпосередніх виробників од засобів виробництва, виникали тромби.

Проблеми управління колективізованим сільським господарством ускладнювалися, насамперед, безпідставними адміністративно-тери­торіальними реформами, що привели, на деякий час, до паралічу управління [11, 167].

Разом із колгоспним ладом народилося директивне управління кол­госпами, за якого той, хто давав настанову, не брав на себе економічної відповідальності за її наслідки. Одержавлення колгоспів, які формаль­но вважалися спільною власністю колективу селян, виявлялося в дріб'язковому, суперечливому, некомпетентному втручанні чиновників, зарегламентованості численними постановами, планами, нормативами, що плодилися на всіх рівнях управлінського апарату. Розмірковуючи над причинами провалу в сільському господарстві, С.Косіор на III кон­ференції КП(б)У змушений був підкреслити: "Дуже небагато колгос­пів наважуються виправити іноді вже справді цілком безглузді вказівки якого-небудь нашого планівного органу" [11, 168].

Чи не найважливішу роль у результатах колективного господарю­вання відігравав адміністративно-управлінський апарат самих кол­госпів. За статутом, загальні збори колгоспників могли самостійно обирати голову й правління в цілому. Однак вирішальне слово у виборах залежало районним організаціям — райкому партії, районному відді­ленню ДПУ та райвиконкому. Незалежно від того, чи були директиви з району об?рунтовані, їх невиконання для керівників колгоспу завжди закінчувалося однаково: усуненням із посади, а нерідко — й ув’язненням. На III партконференції КП(б)У Г.Петровський бідкався з приво­ду великої плинності колгоспного активу та обурювався тим, що чинний закон про заборону змінювати правління колгоспу кілька разів на рік не виконують у багатьох місцях.

Успіхи або невдачі колгоспу зазвичай визначалися здібностями, досвідом, компетентністю й моральними якостями голови правління. На цю ключову посаду нерідко призначалися двадцятип'ятитисячники — робітники великих підприємств, відібрані й мобілізовані на кол­госпну роботу партійним та профспілковим апаратом. Маючи