У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Курсова робота - Колективізація в Україні
41
тим більше хліба в нього залишиться після виконання своїх зобов’язань .

І все-таки різниця між продподатком 1921 p. та обов'язковими податками 1933 p. була якісною. Ленінський продподаток зберігав натуральну форму тільки до стабілізації грошового обігу. Надалі він набув грошової форми, й зібрані через бюджет кошти держава витрачала на вільному ринку, купуючи стільки зерна, скільки селяни могли продати встановленими цінами. Сталінські поставки завжди мали натуральну форму. Між державою та одержавленими колгоспами ринкових відносин не виникало. Обов'язкові поставки були податком із прибутку. Звичайно, вони принципово відрізнялись од реквізицій 1919-1920 pp. і безрозмірної продрозкладки 1929-1932 pp., бо залишали селянам певну можливість працювати на себе. Праця колгоспників за своєю природою була не рабською, а кріпацькою.

Отже, існування колгоспного ладу виявилося можливим після досягнення певного консенсусу між тоталітарним режимом та селянством. У кри­зовій ситуації обом сторонам довелося відступити од первісних пози­цій. Сталінський режим відмовився од буквального втілення в життя комуністичної доктрини, яка прирікала селян на рабську працю в при­мусово створених комунах. У свою чергу, селяни (не відразу, а тільки після кампаній розкуркулення та терору голодом) змирилися з необхід­ністю працювати в артілі й припинили бойкотування громадського господарства, коли дістали змогу розпоряджатися частиною виробленої в ньому продукції.

Висновки

Шлях суспільства до соціалізму більшовики пов'язували із переведенням селянства на рейки великого виробництва.

Ідея соціалістичного перетворення сільського господарства пройшла досить тривалу еволюцію. У 1917—1920 pp. виникли перші колгоспи. Це було результатом об'єднання селянських го­сподарств за активного сприяння радянської влади. Залежно від ступеня усуспільнення колективні господарства поділяли­ся на кілька типів; товариства спільного обробітку землі (ТСОЗи) - колективізувалися лише посіви; артілі - колективі­зувалися посіви та майно, але залишалася присадибна ділян­ка та необхідний для її обробітку живий і неживий реманент; комуни - селянські господарства повністю розчинялися в коле­ктивному. Незважаючи на всебічну підтримку держави, селян­ство неохоче йшло в колгоспи.

Цілком очевидно, що кооперування і радянська колективізація не лише не поєднуються, а й суперечать одне одному. Проте Й. Сталін, усупереч реальному стану речей, оголосив у 1928 p. колгоспи «найбільш яскравим видом виробничої коопе­рації».

Колгоспи були зручною формою, з допомогою якої можна було легко викачувати ресурси до державного бюджету. Саме цим вони приве­рнули до себе увагу Сталіна, який на початку 1928 p., в умовах надзвичайних заходів щодо ліквідації «кризи хлібозаготівель», висунув гасло суцільної колективізації. З самого початку колек­тивізація розглядалась як засіб для прискорення індустріалі­зації, розв'язання хлібної проблеми, ліквідації заможного селянства - ворога радянської влади.

Перший п'ятирічний план було оцінено як важливий крок до суцільної колективізації. По СРСР передбачалося об'єднати в колгоспи 18-20 % селянських господарств, в Україні – 30. План п'ятирічки, що включив і показники по сільському господарству, ще не був прийнятий, а вже пролунали закли­ки до форсування колективізації. Переломним у цьому відношенні був листопадо­вий (1929) пленум ЦК ВКП(б). Серед ініціаторів форсування колек­тивізації був і генеральний секре­тар КП(б)У С. Косіор, що підтримав пропозицію Й. Сталіна, В. Молото­ва і Л. Кагановича завершити су­цільну колективізацію протягом року. Резолюція пленуму «Про сіль­ське господарство України і про ро­боту на селі» стверджувала, що Україна має все необхідне, аби йти прискореними темпами попереду інших союзних республік у справі ко­лективізації сільського господарства.

Пленум створив комісію для вивчення питання про перспективи організації кол­госпів у різних регіонах СРСР. Результати роботи комісії лягли в основу постанови ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 p. «Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будів­ництву», в якій Україну було віднесено до групи регіонів СРСР, де колективізацію планувалося завершити восени 1931 p. або навесні 1932 p. Постанова ЦК закликала до «соціалістичного змагання в організації колгоспів» і розглядала сільськогоспо­дарську артіль як найпоширенішу, але перехідну до комуни форму колгоспів.

Селяни не бажали відмовлятися від своєї власності та передавати її в колгосп. Лише грубе адміністрування, погрози, обіцянки щасливого й заможного життя змушували їх вступати в колгоспи.

Колективізація викликала впертий опір селянства. У ході колективізації постало питання про долю заможних селян. Офіційна ідеологія зображала їх як куркулів, ворогів радянської влади. Ця частина селянства була найміцніше пов’язана з землею, тому й становила найбільшу перепону колективізації. Держава вживає ряд заходів з метою ліквідації цього стану суспільства шляхом: репресій, посиленого оподаткування, заборони торгівлі, забороною купувати реманент, використовувати вільно-найману робочу силу і т.д.

Створивши колгоспи, держава установила над ними всеосяжний контроль. Першою заповіддю були поставки державі, селянам майже нічого не залишалося. Наслідком такої політики став голод 1932-1933 рр.

Література

1. Білас І.Г. Репресивно-каральна система в Україні, 1917–1953: Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз: у 2 кн. – К.: Наукова думка, 1994.

2. Бойко О.Д. Історія України у ХХ столітті: 20-ті – 90-ті роки. – Ніжин, 1994.

3. Верт Н. История советского государства 1900–1991. – М.: Весь мир, 1998. – 542с.

4. Геллер М. Некрич А. История России 1917–1995 М.: ИМО, 1996. – 498 с.

5. Голод 1932-1933 рр. на Україні: очима істориків мовою документів. – К.: Альтернативи, 1990.

6. Даниленко В.М., Касьянов Г.В., Кульчицький С.В. Сталінізм на Україні: 20–30-ті роки. – К.: Основи, 1991.

7. Історія України / Керівник авт. кол. Ю. Зайцев. – Львів: Світ, 1998. – 488 с.

8. Колективізація і голод на Україні 1929 – 1933: Зб. док. матеріалів. – К., 1992.

9. Конквест Р. Жнива скорботи: Радянська колективізація і голодомор. – К.: Основи, 1993.

10. Кульчиський С., Максудов С. Втрати населення України від голодомору 1933 р.


Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11