місцевості. Тому й форми поселень у нас не були одноманітними. Села, що утво-рювалися ближче до гірських районів, до Гуцульщини, наприклад, являли собою розсіяний тип поселень — двори розташовувалися розкидано, по схилах горбів, біля потоків та річок. Ті ж села, що виникали ближче до спокійнішого, рівнинного ландшафту, явля-ли собою здебільшого вуличний тип поселень — двори будувалися вздовж доріг. Часто зустрічається в нас і скупчений тип, коли при розбудові села поєднувалося декілька типів планувань. Є в К-ні її рядові поселен-ня. До цього типу належать переважно села, які засно-вувалися вздовж головних доріг. З плином часу, наприкінці 19 ст., вони поступово, в процесі розбудови села, переростають у дворядні і навіть у багаторядні поселення.
В окресленні названих тинів поселень виробився в К-ні і пройшов складний історичний шлях своєрідний тип селянських дворів, житлових приміщень господарських будівель, споруд промислового призначення, особливо солеварень, а також тип громадських споруд — шнихлірів, корчем, дзвіниць, шкіл, ратушів, церков та каплиць.
Двори на К-ні здавна були трьох типів. Як свідчать історичні та археологічні джерела, вже в 15 — 17 ст.ст. в нашому краї найпоширенішим був варіант двору, в якому хата господаря, житло, знаходилася ближче до головної дороги або річки, а всі господарські будівлі — в глибині двору. Другим варіантом двору, але менш поширеним у нас, був такий, у якому господарські будівлі виносилися ближче до головної дороги або річки, а житло будувалося в глибині дво-ру. Третім варіантом житла була у нас ґражда: під спільним дахом містилися і житло господаря, і госпо-дарські будівлі. Цей тип двору зустрічався переважно у селах ближчих до Гуцульщини, але згодом, особливо в 30-і pp. 20 ст. ґражда поступово втрачає замкнутий х-р, а відтак і взагалі не зустрічається в селах К-ни.
Головна споруда двору — житло — пройшла у нас той самий історичний шлях, що н житло по всій Україні. Шлях цей почався з однокамерного житла, а завершився багатокамерним. Розкопки в сс. Корничі, Мишині, Кийданчі, Семаківцях та Дебеславцях, про-ведені Я. Пастернаком у 30-і pp. 20 ст. засвідчили, що на теренах К-ни люди жили в 2500 — 2000 pp. до Р.Х. в однокамерних житлах, стіни яких були з грубих до-щок, вимащених глиною. З часом тип однокамерного житла переростає у двокамерний, а далі — у трика-мерний. З появою ж класу заможних господарів з'являються в нашому краї й чотирикамерні оселі, хоч було їх небагато. За свідченням польських джерел, у Печеніжині, Мишині та Великому Ключеві у 17 ст. вже були чотирикамерні житла.
Починаючи з 20 —30-х pp. 20 ст. в сільському житлі К-ни починають відбуватися значні якісні зміни, що полягають у підвищенні комфортабельності хати, у горизонтальному і вертикальному розвитку оселі, у вирішенні інтер'єру, що своїми особливостями значно наближається до міського. Та все ж в основі горизон-тального розвитку сільських осель лежать традиційні типи прикарпатського житла. Значні зміни сталися й у зовнішньому вигляді сільських будівель. Села забудо-вуються комфортабельними будинками, часто зустрічається художнє тинькування, дахи вкриті чере-пицею, шифером чи бляхою, будівельним матеріалом вже виступає не дерево, а цегла.
Ще в 14 ст. вся К-на була вкрита лісом. Дороги творилися дуже повільно, здебільшого вони йшли підвищеними місцями, минаючи болота, крізь ліси, чи берегами рік. Під ту пору з'являється багато мостів че-рез глибокий Прут та інші ріки, поступові з'являються села в розчищених від лісу місцях і вже на поч. 16 ст. К-на стає важливим промисловим центром. Протягом століть тут велося значно промислове буд-во. Серед промислових споруд, пов'язаних з на - старішим промислом в нашім краї — солеварінням були солеварні. Відомі вони в Шепарівцях, Сопів, Лісній Слобідці, Малій Кам'янці, Іванівцях, Княждворі, Мишині, Молодятині, Печеніжині, Великому Ключеві, Голоскові, Гвіздці. Тільки біля Коломиї од-них королівських солеварень було 50 черунів. На жаль, жодна з солеварень, як і інших промислових будівель, до нас не дійшла, проте на підставі збереже-них планів та деяких документів можемо уявити їхній вигляд. Так, в люстрації 1771 р. зазначено, що перед солеварнею містилися криниці, з яких брали соляну воду — соровицю; за криницями стояла будівля, в якій були черуни для виварювання солі. Ця будівля, або вежа, мала вигляд подовженої хати з чотирискатним дахом, здебільшого покритим драницями. Для сушіння солі поруч .і солеварнею будувалася сушарня — невелика дерев'яна будова, яку обліплювали гли-ною і покривали кипами. Піч, звичайно, мурувалася з цегли. Сушарня мала одне, рідко — два вікна.
Па К-ні, починаючи з 16 ст. значного поширені я набуло вироблення поташу. З цією метою будувалися поташарні, зовнішній вигляд яких також зберігся ли-ше в описах. Це була великих розмірів дерев'яна будівля, вкрита дошками або ґонтами. Всередині стоя-ли муровані печі й казани.
Майже кожне село мало свій млин. Деякі з них ще збереглися па К-ні. Особливої уваги заслуговує во-дяний млин у Печеніжині. Це - однокамерне приміщення, в якому є механізми та водяні колеса. Як і всі млини наших сіл, збудований він з дерева, дах гостроверхий, високий. Млини, звичайно, покривали-ся деревом, рідше — соломою і тільки млини замож-них господарів крили черепицею.
К-на ще з незапам'ятних часів була важливим осередком торгівлі. Через довколишні села й саме місто пролягали важливі торговельні шляхи. Зі сходу на захід, з Києва через К. вів великий Васильківські й шлях. Наприкінці 14 ст. через К. львівські купці