Дзвіниці К-ни, як і по всій Україні, належать до найстаріших зразків дерев'яного буд-ва. їх зводили і зводять далеко від церкви, але в її межах церковної огорожі. Своїм походженням дзвіниці сягають готичної доби і витворилися з оборонних веж, що три-палий час служили, за недостачею церков, для релігійних потреб.

Пуду валися дзвіниці з твердих порід дерева. Це давало можливість не зносити їх навіть при значному пошкодженні, а замінювати ту чи іншу пошкоджену частину. Тому й ар-ні форми дзвіниць зазнали мало змій, що сприяло збереженню їхнього архаїчного ви-гляду.

За конструкцією, дзвіниці К-нн у переважній снопі більшості належать до типу квадратних, двоя-русних, нижня частина поставлена в зруб, що стоїть на грубих підвалинах, а верхня дроблена в каркас. Нижня частина від горішньої відділяється широким піддашшям, а завершується дзвіниця високим дашком. Є також на К-ні і триярусні дзвіниці, верхня частина яких прикрашена різноманітною аркатурою. Деякі дзвіниці мають драбини в середині зруба, а деякі - ззовні, і щоби дзвонити — треба добутися на другий поверх по окремій зовнішній драбині.

До громадських споруд слід віднести й каплички, що зводилися у кожному селі, містечку, великих і ма-лих містах. Майже всі воші були свого часу знищені комуністичною владою, а ті, що збереглися, дійшли до нас у понищеному стані. Будувалися каплички на цвинтарях і при дорогах. В тих, що розташовувалися в межах кладовища, справлялися панахиди, поми-нальні обіди тощо. Придорожні каплички були уособ-ленням побожності громадян і підтверджували розви-ток придорожніх хрестів. Щоби захистити від вітру, дощу чи снігу хрест і свічку спочатку ставили на чо-тирьох стовбах над ним невеличкий дашок, а згодом - і стіни. Будувалися каплички з дерева, рідше — з цегли. Тепер на місці зруйнованих капличок будують-ся нові. Як і колись, їх прикрашають ззовні різноманітною різьбою, дах покривали ґонтами, а те-пер - бляхою. Всередині каплички роблять на стіл, на якому ставлять хрести, образи, фігурки святих, свічки. В новітні часи стіни прикрашають образами, ; які виконані, як самодіяльними, так і фаховими маля-рами.

Уздовж доріг з давен клали придорожні хрести, або фігури. Причини тут були різні. Ставили ті хрести па місці зруйнованих поганських капищ, біля кри-ниць, річок та струмків на спомин про хрещення; на роздоріжжі, де хтось помирав наглою смертю; ставили па честь визначних подій в житті громади — знесення панщини, відмова вживати горілку, на Божу славу то-що. Хрести виготовляли з дерев твердих порід, вирізьблювали з Граніту, мурували з цегли або каме-ню. Були вони різної форми — від простих до складніших, прикрашених фігурами святих, написами, або орнаментом.

К. належить до найдавніших міст Галичини. На карті українських земель 11 — 13 ст.ст. серед двадцяти тодішніх міст бачимо и К. Проте джерел, що могли б розповісти про будівництво та ар-ру того періоду, маємо мало. Єдиним свідченням і про існування посе-лення в межах старої К. можуть бути висновки архео-логічних досліджень, проведених Я. Пастернаком в околицях Корнича (1935 — 36). Під час цих досліджень виявлено досить велике поселения періоду мальованої кераміки (2500 —2000, pp. до Р.Х.), котре містилося в природно укріплених місцях "Корнів" та "Пасічна". Знайдені тоді рештки декількох жител, серед котрих найкраще збереглися три, які свідчили, що в плані вони були однокамерними, стіни складалися з дерева й обмащувалися глиною. Підлої и викладали камінними плитами. В куті однієї хати розміщено вогнище, що "...складене трьома шарами плиток, кожна з яких підмащена тонкою верствою жовтої глини". В урочищі "Козина" вчені розкопали два однокамерні житла, стіни котрих також були дерев'яними :і підмащені глиною. В куті однієї з хат "...знайдено куски кераміки, прикрашеної хвилястим слов'янським орнаментом, ритим з допомогою гребеня". Оскільки, крім згаданих, в межах міста жодних археологічних розкопок не проводили, то й сліди стародавнього будівниці на з'являються щойно в середньовічних ча-сах.

Досить джерел, серед котрих найбільше польсь-ких, вказують, що вже в 13 ст. К. буча значним середньовічним містом, центром промислу й торгівлі сіллю, поташем, м'ясом, виробами з дерева, воском та полотном. Як і кожне слов'янське місто, К. була "...пере-дусім оборонним місцем, а його передмістя майже те різнилося від села". Будівлі такої о передмістя були дерев'яними, збудованими в зруб, зложеними "у замок" чи "припуском". Дахи покривали драницями, стіни знадвору переважно залишали не біленими; стояли такі будинки щільно один до одного, переважно торцевою стороною до вулиці, були довгими іі вузькі--ми, з малими вікнами і дещо розвиненими танками.

На основі люстраційних актів 1517, 15(і5, НІНІ, 1627 pp. можна стверджувати, що в центрі передмістя був замок, обнесений дерев'яною сі і пою і валом, люстраційному акті 1517 пише, що коломийські містини відмовилися, покликаючись на свої привілеї, направляти замковий вал. Польський історик М. Палійський стверджує, також, покликаючись і а польське джерело, що 1411 польський король Влади-слав віддав Кий замок в заставу волоському воєводі Олександрові. Час спорудження замку, його ар-ні форми не розглянуто в жодному з відомих нам дже-рел. Однак, знаємо, що 1427, коли в К. наростила ро-дина Бучацьких, замок укріплено і реставровано.