В умовах наростаючого наступу з пiвночi, пiдкоряючись об'єктивним закономiр-но-стям розвитку екстенсивних форм господарства, козаки вимушенi були розширювати сферу свого впливу на пiвднi та пiвденному сходi. Тут їх сусiдами-конкурентами були кримськi татари, очакiвськi турки i ногайцi.

Хоча у часи Нової Сiчi основою господарства Запорiжжя стала мирна праця, а вiд та-тар козаки отримували мирний прибуток через торгiвлю (торговий обiг Запорiжжя з Турцiєю досягав 250 тис. крб. на рiк а з Кримом – 60 тис. крб. [15;195–196]), традицiй-не погра-бування та розбiй ще займали певне мiсце. На це пiдштовхувала запорожцiв i полiтика царського уряду, спрямована на скорочення запорiзької торговлi, стягання на свою ко-ристь прибуткiв з запорiзьких перевозiв та митниць, затримка i без того недос-татнього грошового i хлiбного жалування тощо. Досить перебiльшене свiдчення сучас-ника, що вся ця вольниця складається з одних ворiв та бродяг, iснуючих за рахунок гра-бiжництва як в мирний, так i в воєнний час [16;15], все ж говорить про нахил козакiв, особ-ливо голоти, до таких справ.

Пiд час вiйни 1734–1739 рр. царський уряд був зацiкавлений у здобуттi запорож-ця-ми вiйськової здобичi. Але умови Бєлградського миру їм зв'язали руки. Було встанов-ле-но суровий нагляд вiйськоих команд у нижнiй течiї Днiпра. А хто продовжував промиш-ляти у степу розбоєм, повинен був приховувати це вiд царскої адмiнiстрацiї, Коша i стар--ши-ни. З боку татар причини прикордонних конфлiктiв були анологiчнi.

Комплекс взаємних претензiй вiдображає весь спектр вiдносин прикордонного степу.

Дуже непокоїло Крим господарське освоєння козаками татарської територiї. Так, у листi кримського хана Арслан-Гiрея київському генерал-губернатору М.I.Леонтьєву вiд 13 листопада 1748 р. головною вимогою було знести з татарської сторони запорiзькi зи-мi-вники [9;207]. У 1754 р. хан скаржився Портi, що запорожцi роблять шалашi, куренi i погреби по рр. Кiньскi Води i Буг [17;17], причому, в урочищi Кам’янському знов збу-до-вано кузнi i шалашi "з їстiвними припасами" [18;18].

За прибутковi землi, промисли та перевози розгорнулася боротьба. У сiчнi 1747 р. хан скаржився Портi, що козаки “сот по вiсiм i по тищi зi зброєю та навiть з пушками ходять брати сiль на Кiнбурськi озера” [9;398–400].

Великi економiчнi втрати були вiд вигону худоби, нападiв та пограбувань. По реєс-трах 1748–49 рр. показано вiдiгнаних у татар 1648 коней, а у запорожцiв – 153 [7;7]. Влiтку 1750 р. 30 козакiв вiдiгнали з урочища Олов'яного з Очакiвської сторони 100 ко-ней, загинуло при цьому 3 запорожця i 3 ногайця [19;35]. У 1751 р. у татарина Атмат-бе-та у гирла р.Аливсi козак Павло Чоп з 10 товаришами вiдiбрали 5 коней та грошi [20;25]. У 1752 р. хан Арслан-Гiрей скаржився I.I.Костюрiну, що козаки вiдiгнали у ногайцiв 80 коней [8;255]. Претензiї були i у запорожцiв. У 1749 р. у козака Пласту-нiвського куреня Василя Черненка татарин Гасан в урочищi Вилiвалах вкрав 5 коней [21;94]. У 1752 р. у козака Корсунiвського куреня Герасима Моса вкрадено у Перекопi 8 волiв [20;40].

Iнодi розбiй перетворювався у невелику прикордонну вiйну. У 1752р. у перекоп-сь-ко-му степу козаки вiдiгнали 26 коней, але зустрiли татарських вартових. При зiткненi вби-то татарина, а 3 козака заарештовано [8;245].

Бiльша частина скарг пов'язана з пограбуванням коней та худоби. Це пояснюється рухомим характером цього майна та тим, що худоба була грошовим еквiвалентом у обох суспiльств. Але зустрiчаються скарги i на пограбування сiльськогосподарських угiдь. У 1748 р. у Кiнбурнських урочищах запорожцями розграблено хутiр татарина Генчемули [2;19]. 14–15 листопада 1754 р. татари пограбували зимiвник козака Василя Бакші [3;1797].

Дуже небезпечно було у приднiпровському степу купцям. 24 вересня 1754 р.         Iбрагiм-Паша очакiвський скаржився кошовому Якиму Iгнатовичу, що одного його куп-ця пiд-с-трелили, другий хворий лежить, ще двоє "невiдомо де", а ще одного погра-бу-вали [17,30]. Восени 1755 р. на козака Канівського куреня Василя Романовського біля Кам’янського напали 10 яничар (серед них знатнi Гасан i Алiя) i вимагали продати їм товар за низьку цiну [17;74].

Окрему групу скарг становлять справи, пов'занi з торгiвлею та лихварством. Най-бiльш характерною є справа козака Костя Брюховецького з татарином Османом за неп-раведно заарештований у Криму товар за рахунок вже сплаченого боргу (1748 р.) [9;13]. 13 червня 1756 р. козак Шкурянського куреня Iван Чорний подав у Кiш скаргу, що 29 ли-стопада 1755 р. перекопський мешканець Кара-Мегмет, коли був на Сiчi у торгових справах, взяв у ньго в борг 440 рублiв до 1 березня 1756 р. i досi не повернув [22;56].

Наполегливо домагались запорожцi повернення з полону своїх товаришiв. Все одно, у середені XVIII ст. випадки полону були не дуже рiдкi. У серпнi 1749 р. козаки Iркліїв-ського куреня ловили рибу на Кiнбурнськiй косi i вiдрядили у Сiч козака Антона Сiми-палку за харчами на суднi турка Османа. Чули, що цього козака продано на каторгу [9;409]. За свiдченням козака Степана Гологана (1749 р.), бiля Кафи багато росiйських та малоросiйських невiльникiв, та ще у селi Куджугаї їх 15 (одного з них звуть Роман) [21;88]. У комiсiї 1745 р. козак Титаровського куреня Тимофiй Марченко сам вiдстоював свою скаргу про полон свого сина Григорiя та службовця Григорiя Чорного. Ця скарга подавалася кiлька разiв у рiзнi iнстанцiї, у тому числi: травня 1749 р. на iм'я самої iмпе-ратрицi [21;118,119,87].

Татари були не задоволенi приховуванням на Сiчi втiкачiв з татарського полону. У листопадi 1739 р. ногайцi пiд керiвницьтвом Джаум-Мурзи сплюндрували Гард пiд при-водом помсти за приховування гардівським полковником трьох