Цей документ дає можливiсть дослiдити справжнi позицiї сто-рiн, що бра-ли участь у переговорах. У напiвофiцiйних бесiдах татарськi i запорiзькi де-путати прийшли до висновку, що "у сiм’i нiколи без виродка не буває", i у татар є зло-дiї, яких хан знахо-дить i карає. Татарськi депутати так висловили своє ставлення до слiдчої комiсiї: "Хоча зкривдженим татарам вiд запорожцiв не буде сплачено, то бiднiше вони не ста-нуть, а хоча i плату одержать, вiд того не збагатiють" [21;43]. Таким чином, слiдство не вiдповiдало iнтересам нi татар, нi запорожцiв, якi при необхiдностi змогли б знайти компромiс. У цьому зв'язку посередництво царських комiсарiв виглядає досить штучним.
У своїй роботi комiсари спиралися на соцiальнi протирiччя серед козацтва, на стар-шину, яка б спроможилася утримати запорожцiв вiд нападу на татар. I старшина всiляко пiдтверджувала свої вiрнопiдданськi настрої. Наприклад, 24 червня 1749 р. кошовий Я.Гнатович писав Київському генерал-губернатору М.I.Леонтьєву, що вiн зi старшиною намагається викорiнювати i карати ворiв та розбiйникiв [9;464].
Яке ж справжнє обличчя старшини за матерiалами слiдства? В екстрактi розслi-ду-ван--ня татарських скарг за пiдписом росiйського комiсара секунд-майора О.Никифорова (1749р.) читаємо, що у кравця Алi вкрали 2 волiв, i в Д'якiвський курiнь привели, тобто, треба розумiти, викрадену худобу переховували в примiщенi куреня. Кiлька побiчних свiдчень є i на Iнгульського полковника: винний у крадіжцi 2-х коней козак Василiвсь-кого куреня Гнат показав, що iнгульский полковник Iванов вiдiбрав тих коней i у себе три-мав ще 14 коней; вiдiгнаних у татарських пастухiв також Iванов у себе тримав [21;11]. У протоколi допиту козака Василя Черненка (1749 р.) звинуваченим показано, що нещода-вно вiн приїжзджав до iнгульского полковника "напитися горiлки", а той наказав його заарештувати, тому що вiд них начебто "татарам кривди чиняться" [21;112]. Мабуть, треба вважати, що Iванов був iз звинуваченими в дiлових стосунках, але коли почалася робота комiсiї, вирiшив показати себе i спiймати добре вiдомих йому злодiїв.
Василя Черненка розпiзнав Пластунiвського курiня отаман Вiрменка, але показав, що той вже 2 роки як пiшов iз куреня (тобто Кіш за нього не вiдповiдає). Вiд названих Черненком спiучасникiв курiннi також вiдмовились: Брюховецького куреня отаман I.Пе-редеря показав, що його козак Ярема Дуб без дозволу вiдлучався з куреня 5 рокiв тому, про Василя Кучатого зовсiм не чув. Криловський курiнний Леонтiй Таран пока-зав, що про поколотого козака Степана старого "вiдродясь не чув, а Ктиторівський ку-рiнний I.Карабута показав, що його козак Фома вiдлучався 7 рокiв тому [21;112–117]. Видно, що старшина приховує винних.
Найгучнішою справою комiсiї 1752 р. була справа ханського перекладача Алi, у яко-го при нападi у степу козакiв пропала срiбна шабля, яку вiн бачив потiм у Бахчисараї на запорiзькому отаманi Чубi [20;146].
Погано зарекомендував себе i кошовий Я.Iгнатович: мешканець Перекопу Мегмет скаржився, що, коли у 1751 р. вiн стояв на постої у Щербинiвського курiня козака Ми-хайла, вкрали в нього 4 коней, одного з яких вiн бачив потiм у Iгнатовича [20;19].
Помiж iншим, у описi майна колишнього кошового П.Калнишевського (справа "Про худобу та iнше майно колишнiх запорiзьких старшин, що вийшло у конфiскацiю "31 сiч--ня 1776 р.) згадується багато речей турецького та татарського походження (ткани-ни, одяг, збруя кiнська, зброя): 2 луки зi срiблом, турецька рушниця з золотою насiч-кою i обкованим срiблом прикладом, шабля з камiнцями та iн.; у А.Головатого – "нiж оправ-ле-ний срiблом," рушниця "насiчена срiблом" та iн.; у П.Глоби – нiж зi срiблом та iн. Крiм того, у Калнишевського було багато турецьких грошей: 108 півторалевiв, 52 тенфи, 4 лева, 120 талерiв, 5 турецьких червінців [27;101–107]. Наявнiсть великої кiлькостi ту-рецько-татарських речей вiдзначалася дослiдниками. "Звичайно, не можна залiчувати всi цi речi до торговельного iмпорту, можливо, що це були воєннi трофеї" [27;106]. Можна додати, що цi "трофеї" були не тiльки вiйськовими.
Бiльш того, завдяки таким якостям старшина здобула мiжнародну репутацію: у 1752 р. хануказував Портi на слабке утримання кошового, який всiм цим безладдям причиною пос-тавляє" [8;236]. Леонтьєв вимагав не судити запорожцiв в Сiчi, а вiд-си-ла-ти їх у Київ за причиною необ'єктивностi такого суду – кошовi самi до розподiлу погра-бованого запо-рожцями ... намiр мають i разом iз злодiями користуються" [28;60].
Звичайно, стикалася з татарами, головним чином, голота, яка йшла на пiвдень у по-шуках кращого життя, але з пограбувань мала прибуток i старшина, яка скуповувала вкрадене, i тому повинна була приховувати винних. До того ж, старшина була силою, найбiльш зацiкавленою в колонiзацiї запорожцями пiвденного Приднiпров’я як i в нас-тупi на татар.
Запорожцi усiлякими засобами намагалися вiддалити початок роботи комiсiй, з кож-ного приводу вимагали резолюцiй з Києва, заважали розшуку звинувачених. Так, комi-сiя 1749р. кiлька разiв вiдкладалася, в тому числi i за проханням запорожцiв. Царський уряд обурювала поведiнка козакiв. Наприклад, у листi кошовому 19 квiтня 1749 р. О.Никифоров вимагає примусити курiних отаманiв допомагати слiдству, тому що вони "нi про що не турбуються, як тiльки про свою веселiсть" [21;24]. У рапортi О.Ни-ки-фо-ро-ва М.І.Леонтьєву вiд 30 грудня 1748 р. говориться, що вiн запросив у козакiв реєстр їх скарг на татар, але, за їх гулянням, нiчого не одержав. Вимога комiсара була виконана лише 28 березня 1749р., а саме через пiвроку пiсля татарського реєстру [9;442]. До того ж запорiзький ре-єстр було складено у порiвняннi з татарським дуже недобросовiсно. Це ускладнювало слiдство i викликало пiдозри, що запорожцi протидiють роботi комiсiй. Вiдомо, що статистика на Запорiжжi була