Царський уряд майже повнiстю взяв на себе зовнiшньополiтичний аспект комiсiй. Листування кошового з татарськими сановниками було рiдким i торкалося лише окре-мих скарг, а не комiсiй в цiлому. У листi I.I.Костюрiна в Кош 1 вересня 1754 р. кошо-вому наказується рапортувати в Київ про листування з приводу прикордонних комiсiй i просити на те дозволу, а без дозволу вiд такого листування утримуватися [17;1]. Пока-зовою є справа козака К.Брюховецького i татарина Османа – кримському хану для ви-рi-шення питання на користь запорожця було замало розписки Османа про одерження гро-шей i листа кошового, вiн запросив ще й пiдтвердження у київського губернатора [12;32].

Невеликi повноваження запорiзьких i татарських депутатiв сповiльнювали роботу ко-мiсiй, плодили надмiрне бюрократичне листування з вищими iнстанцiями, навiть з при-воду незначних питань. В комiсiях дотримувалися певного дипломатичного етикету: на честь приїзду та вiд’їзду татарських депутатiв кошовий давав обiди, на початку кон-фе-ре-н-цiй татарських депутатiв пригощали пивом або чаєм [21;51,43]. Утримувати татар-ських депутатiв пiд час комiсiй для запорожцiв було накладно, суперечило їх звичаям, i тому було вирiшено узяти татарських депутатiв на утримання держави [21;35].

Пiд час слiдства татарськi депутати неодноразово показали свою некомпетентнiсть i навiть нечеснiсть. Так, вони вiдмовлялися подавати будь–які докази i свiдкiв на тiй пiд-ставi, що все мiститься у реєстрах, тобто вимагали вiрити їм на слово [21; 55]. Татарський перекладач таємно повiдомив росiйського комiсара, що татарськi скарги ви-гаданi – написанi селища, особливо ногайськi, яких нiколи не iснувало, i худоба, яку самi поїли, або яка через нестачу кормiв загинула (1749 р.) [21;46].

Були випадки повторення уже задоволених татарських скарг: за минулi роки впису-вали претензiї у реєстри, що розглядалися у комiсiї. Так, при перевiрцi реєстрiв Комiсiї 1749 р. одну iз скарг було знайдено у листi хана Селiм-Гiрея до М.I.Лєонтьєва 24 грудня 1746 р., що визнали самi татари [21;53].

Крiм того, татарськi депутати постiйно чинили опір процесуальним пропозицiям ро-сiй-ської сторони: вони наче не розумiли, як зробити екстракти реєстрiв претензiй, пiд-писи свої на розписцi про одержання грошей відмовлялися ставити, бо того у них "не водиться" [21;51–53]. На конференцiях з боку татар мали мiсце i ворожi витiвки – та-та-р-ський депутат у Комiсiї 1749 р. Мустафа-Ага кричав i тупавногами [21;39].

Запорожцi вiдмовлялися вiд усiх татарських претензiй, хоча довели невiрнiсть лише деяких. Але це було i не важко, тому що неможливо було довести не тiльки невiрнiсть, але й правдивiсть скарг. Можна тiльки приєднатись до кошового Я.Iгнатовича: татарськi звинувачення дуже перебiльшенi – 2 906 коней "не тiльки за два днi, а i за 500 рокiв уг-нати неможливо", а викраденi грошi 2 978 крб. "не тiльки у пастуха, а i у кримського вi-зира знайти неможливо; i як тому можна вiрити, щоб їхнi пастухи, ходячi за худобою, грошей по 100 i по 200 карбованцiв з собою носили" [12;52].

Це розумiла i царська адмiнiстрацiя. О.Никифоров доносив у Київ, що турки бре-шуть, i їм нiякої сатисфакцiї не належить [9;452]. Крiм того, запорожцi переконали уряд, що татаривикористовують участь у конференцiї для розвiдок.

Перевiрити факти насилля, якi вiдбулися у глухому степу, було неможливо, тому жод-на iз сторiн не бажала робити компенсацiї. Комiсiї закiнчувалися єдино можливим засо-бом – обмiном претензiями (за вийнятком випадкiв полону). Хоча деякi комiсiї тривали бiльше року, були задовольненi лише окремi скарги, за якими були представ-ленi докази i знайденi виннi. Наприклад, 20 березня 1759 р. Колегiя iноземних справ повiдомила хана, що гайдамаки, якi пограбували татарина Девлета, знайденi, викраденi речi поверненi, про що Кiш має розписку вiд 7 червня 1757 р. [5;245]. У 1754 р. мало-росiйським сот-ни-ком Вас. Зарудним було знайдено i повернуто татарам 30 коней (за-мiсть показаних 300) [3;1825] тощо.

Таким чином, можна констатувати, що цi комiсiї не забезпечили миру на кордонi, тому що не усувалися причини прикордонних конфлiктiв, якi стали невiд'ємною части-нкою життя двох суспiльств.

ЛIТЕРАТУРА

1. Яворницький Д.I. Iсторiя запорозьких козакiв. – К.,1990. – Т.1.

2. Эварницкий Д.И. Сборник материалов для истории запорожских казаков. – СПб.,1888.

3. Эварницкий Д.И. Источники для истории запорожских казаков. – Владимир, 1903. – Т.2.

4. Скальковский А.А. История Новой Сечи или последнего Коша Запорожского.– Одесса, 1885. – Ч.1.

5. Андриевский А.А. Материалы по истории Запорожья и пограничных сношений (1743-1767). – Одесса,1893.

6. Андриевский А.А. Русские конфедераты в Турции и Крыму в 1765 – 1768 гг. – К., 1894.

7. Андриевский А.А. Комиссии 1749 г. для разбора взаимных претензий татар и запорожцев.– К., 1794.

8. Андриевский А.А. Материалы для истории Южнорусского края в 18ст.(1715–1774), извле-ченные из старых дел Киевского губернского архива. – Одесса, 1886.

9. Андриевский А.А. Дела, касающиеся запоржцев, с 1715–1774 гг.// ЗООИД. – Одесса, 1886.– Т.14.

10. Смирнов В.Д. Крымское ханство под верховенством Оттоманской Порты // ЗООИД.– Одесса, 1889. – Т.16.

11. Иванов П.А. Материалы по истории Запоржья и пограничных сношений (1743–1767) // ЗООИД. – Одесса,1894. – Т.17.

12. Львов Л. Отношения между Запорожьем и Крымом. – Одесса, 1895.

13. Полное собрание законов Российской империи. – СПб.,1830. – Т.2. – № 8276.

14. Инструмент разграничения земель между Россией и Портою в 1742г.//ЗООИД. – Одесса, 1850.– Т.2.

15. Слабченко М. Паланкова органiзацiя Запорозьких Вольностей //