певністю у швидкому поверненні на Батьківщину, де вона буде мати юридичну силу для всієї України. Тому в момент її укладення, вона уявлялась цілковитою реальністю, а не просто теоретичним проектом, яким стала пізніше, коли повернення в Україну її укладачів стало неможливим. Реальної сили Конституція так і не набула, а тому лишилася в історії як оригінальна правова пам'ятка, своєрідна юридична платформа ''мазепинського руху'' і, найголовніше, як один із перших конституційних актів в історії Європи, який обгрунтовує можливість існування парламентарної демократичної республіки.
Особливого характеру в останні роки набула проблема української мови. Ця гострота була викликана помилковими догматичними підходами до розвитку національних мов протягом останніх 70-ти років. Відродженню національномовних процесів і національної свідомості сприяють історичні мовні джерела, до яких і відноситься Конституція Пилипа Орлика - своєрідна мовна пам'ятка українського народу. Пам'ятники руйнуються з плином часу, люди вмирають, а письмові джерела лишаються, доповнюються. І саме з них ми черпаємо наші знаня, саме вони нагадують нам про наші коріння.
Карл ХІІ підтвердив схвалену конституцію і став гарантом незалежності України.
Шляхи до незалежності і свободи, до політичної самостійності проходять через зростання національної самосвідомості, через усвідомлення кончої необхідності національного відродження народу України, через боротьбу - і самих українців, і представників інших національностей і народностей, які пов'язали свою долю з долею України.
Діставши гетьманську булаву, Пилип Орлик зараз же взявся за продовження діла свого попередника - Івана Мазепи.
Зібравши військо, він разом з білогородськими й буджацькими татарами вирушив на Правобережну Україну. Діло Орлика йшло дуже успішно. Гетьман завойовував одне місто за іншим, заручаючись підтримкою населення. Проте не судилося збутися його планам. Кримський хан утримався від походу далі в глиб Гетьманщини і повернув назад. Жорстокою була поразка Орлика. Але він не впав духом і знов продовжував шукати шляхів до визволення України. Він збирав походи, писав листи, відсилав делегації, підписував договори. Але його спіткала невдача за невдачею. В 1714 році П. Орлик покидає Бендери і їде до Швеції, змінюючи місце проживання в залежності від політичної ситуації.
травня 1742 р. гетьман Пилип Орлик помер у вигнанні, і разом з ним надовго зійшла в могилу ідея незалежної української держави, щоб відродитись аж за півтора століття при зовсім відмінних обставинах.
На похоронах Івана Мазепи Пилип Орлик сказав: ''Він знехтував усім, що було йому найдорожчого на світі, знехтував і самим життям, аби піднести свою вітчизну і визволити її з-під московського ярма". Ці слова з цілковитою впевненістю можна віднести і до його самого.
30-річна діяльність екзильного гетьмана мала небагато практичних наслідків, але він зробив багато в ідеологічному відношенні: поширив ідею незалежності України в Європі, тієї України, що потрібна для європейської рівноваги проти постійно міцніючої Росії. Праці Пилипа Орлика і його сина Григора створили традицію мазепинців-емігрантів, апостолів Української Незалежної Держави, які довгий час лякали могутню Російську імперію.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Дорошенко Д. Нарис історії України у 2-х т. - К.: Глобус, 1991 т.2
2. Субтельний О. Україна: історія - К.: Либідь, 1993
3. Основи держави і права України (ред. І. Б. Усенко). - К., 1993
4. Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика. 1710 рік. - К.: Веселка, 1994.