2. ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ КОНСТИТУЦІЇ П.ОРЛИКА

Після смерті Мазепи, коли постало питання про вибір нового гетьмана на противагу Іванові Скоропадському, поставленому на Україні Петром I, вибір упав на П.Орлика, якого обрали гетьманом 5 квітня 1710 року. У день виборів було проголошено державну Конституцію, яка називалася «Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького». Перебуваючи до кінця життя в еміграції, Пилип Орлик уклав союзні договори зі Швецією (1710), кримським ханом (1711, 1712), вступав у переговори з Туреччиною, намагаючись схилити ці країни до війни з Московською державою з метою визволення України. 1711 року разом з кошовим Костем Гордієнком здійснив військовий похід запорожців та союзних татарських військ на Правобережну Україну, здобув Білу Церкву, дійшов до Фастова, але через зраду татар відступив до Бендер. Влітку 1711 року турки, татари разом з польсько-українським військом завдали поразки російській армії над Прутом. З 1914 року, після того, як Орликові не вдалося реалізувати свої плани визволення України, він разом з Герциком, Войнаровським, Мировичем переїжджає до Швеції, у 1720 році — до Австрії, пізніше — до Чехії. З 1722 по 1734 рік живе у Греції в місті Салоніки. 1740 року почалася війна між Туреччиною і Росією, на яку Пилип Орлик покладає надії. Але після укладення між обома країнами Білогородського миру його надії не справдилися. Помер Пилип Орлик 24 травня 1742 року в Яссах у Молдавії.

Високоосвічений, з тонким національно-політичним розумом, палкий і свідомий патріот і борець за незалежну Україну, Пилип Орлик виділявся у тогочасному середовищі української козацької старшини. Навіть історики XIX століття, зокрема Соловйов, Ключевський та Костомаров, незважаючи на негативне ставлення до українських визвольних ідей, не могли не зауважити його щирості й чистоти замірів. Орлик являв собою цілком новий тип патріота й інтелігента, який у неймовірно тяжких умовах еміграції не полишав думки про відновлення самостійності української держави. Найактивніший провідник мазепинської ідеї, він присвятив ціле своє життя створенню західноєвропейської коаліції, яка б допомогла визволити Україну. Вигнанець, гетьман-емігрант, з невеликою групою однодумців — А.Войнаровським (небожем І.Мазепи), полковником Д.Горленком, генеральним писарем І.Максимовичем, генеральним суддею К.Довгополим, генеральними осавулами Г.Герциком та Ф.Мировичем — робив одчайдушні спроби умовити уряди Швеції, Німеччини, Польщі, Франції, Туреччини на спільну боротьбу з царем. Орлик активно листувався з монархами та іншими високими зверхниками цих держав, порушував українську проблему на різних приватних та офіційних зустрічах. Він намагався скористатися будь-якою можливістю, щоб зацікавити європейські держави вирішенням долі України. Ніхто більше за Пилипа Орлика не зробив у той час, аби українське питання стало часткою загальноєвропейської політики першої половини ХVIII століття.

«Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького», або так звана «Конституція Пилипа Орлика», яку було проголошено у день його виборів гетьманом, є унікальним документом, який дослідники небезпідставно називають однією з перших у світі демократичних конституцій. Головна ідея її — повна незалежність України від Польщі та Росії, причому кордони з Польщею визначалися по річку Случ, як за Богдана Хмельницького. Крім визначення території української держави, цей документ визначав права усіх верств населення України, незалежне становище Запорозької Січі від Польщі та Росії. Гетьман призначався главою держави, поряд з ним мала діяти Генеральна старшинська Рада, що певною мірою обмежувала владу гетьмана й регулювала його відносини з народом. Крім старшини до Ради мали увійти представники від кожного полку. Державний скарб відділявся від гетьманського, на утримання гетьмана виділялися строго визначені окремі землі та кошти. Полковники та сотники повинні були обиратися демократично — вільними голосами козаків чи сотні. Гетьман зобов’язувався стежити за справедливим розподілом і збиранням державних податків, що сплачувалися козацькими підпомічниками, селянами, міщанами, купецтвом.

Визначальною рисою Орликової Конституції, яка, власне, робить її однією з найдемократичніших серед усіх тогочасних подібних державних актів, є пункти, котрі обмежували гетьманську владу на користь старшинської ради — своєрідного козацького парламенту, до якого мали увійти не лише генеральна старшина й полковники, а й представники Запорожжя та полків — від кожного по одній заслуженій особі.

Конституцію України одразу по її прийняттю визнали уряди Швеції і Туреччини. Вона й сьогодні вражає своєю актуальністю й високим правовим рівнем. Вчені й політики нині не без підстав вважають, що, втіливши ідеї її натхненника, гетьмана Івана Мазепи, вона як державний акт республіканського спрямування на 80 років випередила ідеї Французької революції.

3. КОНСТИТУЦІЯ: ІСТОРІЯ, ПОНЯТТЯ, ФУНКЦІЇ. МІСЦЕ КОНСТИТУЦІЇ П.ОРЛИКА СЕРЕД ІНШИХ КОНСТИТУЦІЙ

Термін конституція (як вважається, від лат. Constitutio – устрій, установлення) у різні часи використовува-вся в різних значеннях. Так, зокрема, у Стародавньому Римі конституціями називали деякі акти імператора, а у середньовічній Європі - акти, в яких закріплювалися при-вілеї та вольності феодалів (Велика хартія вольностей 1215 р. в Англії, Великий березневий ордонанс 1358 р. у Франції тощо). В той же час ні в античному світі, ні в середні віки сучасного поняття конституції не існувало. Як не було і таких законів, які можна було б розглядати як юридичну базу чинної нормотворчості, як акти, які б визначали належну організацію державної влади, закріп-лювали гарантії прав і свобод людини.

Сучасна наука конституційного права використовує термін «конституція» у кількох значеннях: конституція юридична, конституція фактична, конституція соці-альна.