Реферат на тему:
“Кооперативний рух 20-х років ХХ ст.”
Після прийняття у 1902 p. царським урядом закону про виробничі артілі в українських містах виникли виробничі спілки робітників, портових вантажників, конторських працівників, інженерів.
У 1906 p. було засновано артіль київських друкарів. Такі спілки було організовано й в інших містах України.
У 1912 p. на Наддніпрянщині діяло всього 2500 споживчих кооперативів, тоді як у всій імперії Романових їх чисельність становила 6700. На початку українського кооперативного руху виникли кредитні товариства.
В кооперативну діяльність поступово втягувалися й свідоміші селяни. Проте кредитно-кооперативний рух занепадає майже на 20 років. Старі товариства ледве животіли, а нові майже не виникали.
У 1907 p. влада дозволила діяльність кредитного союзу, але не в Києві, а в с. Дзенгелівці, й до того ж без права на банківські операції. Проте через 4 роки вдалося перевести його на новий статут з правом банківської діяльності під назвою Київський кредитний банк — Союзбанк. Тоді ж місцем його перебування став Київ. Союзбанк очолював X. Барановський, членами правління були В. Мельников і П. Доманицький. Союзбанк швидко став важливим організаційним та фінансовим осередком не тільки Київщини, а й всієї Наддніпрянської України. Крім банківських, він почав здійснювати торгово-посередницькі операції, організовував промислові підприємства, проводив видавничу діяльність, скликав кооперативні наради. З 1913 p. видавав свій двомовний часопис "Муравейник-Компанія". З посередницьких операцій Союзбанку найбільшими була закупівля за кордоном сільськогосподарських машин та знарядь праці, доставка буряків до цукроварень і хліба для військового інтендантства. За своїми фінансовими оборотами до першої світової війни він перевищував усі обласні кредитні союзи Російської імперії. Операції за внесками Союзбанку у 1913 p. становили 1 131 473 крб., позики кредитним товариствам — 947 956 крб.
Приклад київського Союзбанку поширився на Харківський, Одеський, Катеринославський та Подільський обласні кооперативні союзи. Відбувався процес союзного будівництва в споживчій кооперації. На Поділлі він почався зі створення невеликих районних об'єднань. Такі об'єднання були засновані в 1909р. у Пеньківцях Ямпільського повіту, Яланецьке та Вороновицьке, а в 1913 p. — у Тульчині, Немирові, Бершаді, Дунаївцях та в деяких інших населених пунктах. У 1908 p. був заснований київський союз споживчої кооперації. За два перших роки існування він об'єднав 220 споживчих товариств на Київщині, Поділлі, Чернігівщині. Київський союз розгорнув активну діяльність, скликав кооперативні з'їзди і наради, став провідним осередком у змаганні проти Московського союзу. Та після фінансового краху в 1913 p. його було ліквідовано. Незважаючи на короткий час свого існування, Київський і Вінницький споживчі союзи провели важливу організаторську та просвітню роботу. За їхньою допомогою виникло багато районних кооперативних об'єднань, які діяли до 1917 p. Завдяки згуртуванню українські кооператори обмінювалися досвідом роботи, визначали спільну мету, погоджували плани дій. На відміну від західноєвропейських країн, де розвивався промисловий капіталізм, а засновниками перших кооперативів були здебільшого наймані робітники, в економічно відсталій Західній Україні кооперативний рух орієнтувався на селянські господарства, які й становили абсолютну більшість членів кооперації.
Піонерами кооперативного руху, а згодом і керівниками усієї його організації були "дрібноміщанські адвокати і сільські священики", інші представники інтелігенції, які "вийшли із села та цілою технологією зв'язані із селом", — відзначав у 1934 p. часопис "Кооперативна республіка".
Розвиток українського кооперативного руху був обумовлений потребами капіталізації сільського господарства. Перевагами кооперативного кредитування та збуту користувалися не тільки великі сільські господарі, а й малозабезпечені селяни. Всі вони влаштовували товариства для організації збуту своєї товарної продукції, кредитування й постачання своїх господарств удосконаленими знаряддями 556 праці, добривами, насіннєвим матеріалом. Для сільських підприємців кооперація була не лише засобом збагачення, а й знаряддям боротьби проти сильних інонаціональних конкурентів. Перед західноукраїнською кооперацією від самого початку її заснування було поставлено завдання — створити внутрішній ринок для національної промисловості.
Зусиллями В. Нагірного і видавця газети "Господар і промишленник" А. Ничая в 1883 p. у Львові на кошти українських заможних міщан і селян було організовано кооперативне торгове підприємство "Народна торгівля", яке мало стати "оборонним валом проти чужинецької лихви в галузі торгівлі споживчими товарами". Роком зародження західноукраїнської кооперації вважається 1883 p. У 1912 p. “Народна торгівля” підтримувала торгові відносини з 831 крамницею: читальнями, громадськими й українськими приватними установами, а перед першою світовою війною мала 19 власних великих крамниць у галицьких містах. Споживча форма кооперації до першої світової війни слабко поширювалася в західноукраїнському селі. Спробу створити таку кооперацію робило культурно-освітнє товариство "Просвіта", яке з 1891 p. почало займатися також 558 економічною діяльністю й інтенсивно пропагувало кооперацію. У 1899 p. представники селянства, інтелігенції та духівництва організували в Одеську на Золочівщині місцеве товариство "Сільський господар", яке в 1905 p. перейшло до Львова, стало крайовим органом кооперації і перейняло від "Просвіти" її економічні функції. Переломним у діяльності товариства став 1909 p. На хліборобській виставці у Стрию відбулися надзвичайні збори його членів. Вони змінили статут, обрали нові керівні органи, намітили широку програму подальшої діяльності. Втілення її у життя очолив відомий кооперативний та громадсько-політичний діяч Галичини Є. Олесницький. Він разом із своїми співробітниками розвинув інтенсивну організаторську роботу. "Сільський господар" швидко перетворився на значну інституцію з філіями майже в кожному повіті, сотнями гуртків, багатьма дослідними полями, станціями.
Наприкінці 1912 p. товариство мало 90 філій, 1151 гурток, в яких налічувалося 26 612 членів. Найважливішими напрямами роботи товариства були: