Реферат на тему:
Корінний перелом у ході війни (листопад 1942 — 1943 рр.). Початок визволення України
З виходом німецько-фашистської армії у межиріччя Дону і Волги почалася велика битва на Волзі (17 липня 1942 р. — 2 лютого 1943 р.) і битва за Кавказ (25 липня 1942 р. — 9 жовтня 1943 р.). У запеклих чотиримісячних оборонних боях радянським військам вдалося знесилити противника, підірвати його моральний дух, зрештою, зупинити наступ. Під Сталінградом 19 листопада Червона Армія почала навальний контрнаступ, який завершився 2 лютого 1943 р. оточенням 330-тисячного угруповання ворожих військ. У полон потрапили 91 тис. вояків, з них 2500 офіцерів, 24 генерали, у тому числі командуючий генерал-фельдмаршал фон Паулюс. Успішно розгорталася також наступальна операція Червоної Армії з вигнання німецько-фашистських військ з Північного Кавказу. Перемога радянських військ на Волзі відіграла вирішальну роль у корінному переломі на радянсько-німецькому фронті й загалом у Другій світовій війні. Створились умови для вигнання загарбників з України.
Як зазначалось, у липні 1942 р. уся територія України була окупована німецько-фашистськими військами і тут було встановлено "новий порядок". Увесь час окупації в містах і селах діяла комендантська година. За її порушення мирне населення розстрілювали на місці. За Україною нацисти не визнавали права на будь-яке державне існування, а її територію вважали "німецьким простором", яким можна правити на власний розсуд.
Території Чернівецької та Ізмаїльської областей, а також уся Одеська область, південні райони Вінниччини і західні райони Миколаївської області були включені до складу Румунії. Цю територію назвали "Трансністрія". Чотири західні області УРСР — Львівська, Дрогобицька, Станіславська і Тернопільська — були приєднані до створеного гітлерівцями на польській території "Генерального губернаторства" із центром у Кракові (дистрикт "Галичина"). Для управління іншими областями був створений рейхкомісаріат "Україна" зі столицею в місті Рівне. Очолив його кривавий кат Еріх Кох. Було також утворено "прифронтову зону", що перебувала під владою армійського командування. До її складу ввійшли Чернігівська, Сумська, Харківська та Луганська області.
Так було розчленовано суверенну територію Української РСР, порушено її споконвічні етнічні кордони.
Незмірних фізичних і духовних мук завдала українському народові примусова праця на німецьких поневолювачів, особливо масове насильницьке вивезення молоді на каторжні роботи до Німеччини. За 1942-1944 рр. у німецьке рабство було забрано 2,4 млн українських хлопців і дівчат. їх відправляли працювати на бауерів і на промислові підприємства.
Саме з метою пограбування України було створено різноманітні акціонерні товариства, головне управління вугільної промисловості Сходу, металургійне об'єднання "Схід". З перших місяців окупації тисячі ешелонів з награбованим відправлялися до Німеччини. У лютому 1942 р. було видано "закон" про запровадження "нового аграрного ладу", який фактично зберігав колгоспну систему як оптимальну форму експлуатації селянства.
Жорстокість нацистської влади виявлялася також у ставленні до українців як представників неповноцінної раси, принижувалася гідність і зневажалися цінності українського народу. Німецько-фашистський режим в Україні сіяв смерть, розруху, голод, руйнував українську культуру. Робилося все для того, щоб перетворити людей на покірних рабів. Гітлер намагався залякати населення, зламати його волю до опору. Проте ніщо не могло зупинити боротьби українського народу проти ненависного ворога. Український народ не став на коліна перед загарбниками. Збільшувались лави партизанів, або, як їх ще називали, народних месників. Вони насамперед руйнували фронтові комунікації противника. Ведучи активну "рейкову війну", у 1943 р. українські партизани висаджували в повітря в середньому 10 ворожих ешелонів за добу. З метою централізації керівництва діяльністю партизанів було утворено Центральний штаб партизанського руху, а також Український штаб партизанського руху, який очолив генерал українського походження Т. Строкач.
Наприкінці 1942 р. в Україні майже повсюдно діяли підпільні організації, партизанські загони. Ворожий тил розхитували великі, добре озброєні й керовані з центру рейдові з'єднання партизанів. Гітлерівські окупаційні чиновники мали всі підстави називати партизанську боротьбу "регулярним другим фронтом".
В історії війни назавжди залишаться подвиги молодих підпільників. Зокрема, безстрашно діяли учасники підпільної організації "Партизанська іскра" у селі Кримки на Миколаївщині, комсомольська організація "Молода гвардія" у Краснодоні на Луганщині.
Активну роль за умов окупаційного режиму прагнули відігравати члени ОУН. Наприкінці 1942 р. бандерівці створили національні збройні сили — Українську повстанську армію (УПА) на чолі з командуючим Р. Шухевичем. Скрізь виникали нелегальні осередки. Проте представники мельниківського крила ОУН по суті відмовились від боротьби за українську самостійність, стали активними підсобниками гітлерівців.
Чисельність бійців УПА на початку 1944 р. сягала 40 тис. Політичною метою ОУН була боротьба за незалежну соборну українську державу. Але це суперечило німецькій колонізаторській політиці. На учасників ОУН обрушилися репресії, що тривали до кінця 1944 р. У Києві було заарештовано і після гестапівських тортур страчено в Бабиному Яру понад 40 учасників Київського підпілля ОУН, зокрема представники української національно-визвольної інтелігенції О. Теліга, О. Ольжич, І. Рогач.
Хоча загальнополітичний курс ОУН-УПА лишався незмінним і відповідав гаслу "Проти імперіалізму Берліна і Москви", із наближенням лінії фронту до західноукраїнських земель ця організація була змушена змінити тактику. Відносини між бандерівцями і гітлерівцями з огляду на загрозу Червоної Армії часто набирали характеру взаємосприяння.
Боротьба УПА на два фронти призвела до трагічної братовбивчої війни між українцями. Так, знаменитий рейд С. Ковпака "Від Путивля до Карпат" влітку 1943 р. супроводжувався кривавими боями між бандерівцями УПА і партизанськими загонами радянської України й великими втратами з обох боків. А весною 1944 р. УПА розбила поблизу Рівного автоколону штабу