У той час, коли Червона Армія громила ворога на фронтах, трудівники тилу, зазнаючи великих нестатків воєнного часу, забезпечували армію першокласним озброєнням і боєприпасами, обмундируванням і продовольством. Уже в першій половині 1942 р. воєнна промисловість СРСР не тільки відновила втрачені потужності, а й значно перевищила їх. У грудні 1942 р. порівняно з груднем 1941 р. обсяги виробництва літаків збільшилися в 3,3 раза, авіадвигунів — у 5,4 раза, танків — майже вдвічі.

Високу трудову доблесть і героїзм виявили десятки тисяч евакуйованих з України машинобудівників, гірників, металургів, які працювали на Уралі, у Сибіру та інших регіонах СРСР. Евакуйовані з України колгоспники також самовіддано трудились. Ось кілька прикладів. Знатна ланкова 3. Бідна з Чернігівщини добилася високих врожаїв овочів і тютюну в Казахстані. Бригада трактористки П. Ангеліної зразково працювала в Західно-Казахстанській області.

Свої сили і знання на розгром ворога віддавали вчені України. Так, евакуйований на Урал Інститут електрозварювання під керівництвом академіка АН УРСР Є. Патона розробив і впровадив у танкову промисловість метод автоматичного електрозварювання.

Справі розгрому ворога була підпорядкована діяльність письменників України. На фронті й у тилу знали "Клятву" М. Бажана, "Фронт" О. Корнійчука, повість "Райдуга" В. Василевської, поему "Слово про рідну матір" М. Рильського, оповідання О. Довженка, Ю. Яновського, поетичні твори П. Тичини, В. Сосюри, А. Малишка. Працювало 35 евакуйованих українських театрів, при яких були створені фронтові бригади.

Отже, трудівники тилу, зокрема й евакуйовані з України, своїм трудовим героїзмом наближали перемогу над ворогом, визволення населення тимчасово окупованих районів, у тому числі й багатостраждальної України.

Початок визволення України було покладено взимку 1942-1943 рр. Перші населені пункти Донбасу були визволені вже у грудні 1942 р. воїнами 1-ї Гвардійської армії під командуванням генерала В. Кузнецова. Першим з обласних центрів був звільнений Ворошиловград (тепер Луганськ) — 14 лютого 1943 р., а невдовзі — значна частина території Донецької і Харківської областей.

Намагаючись взяти реванш за поразку під Сталінградом, вермахт у липні 1943 р. почав небувалий за силою наступ на Курському напрямі. Курська битва (5 липня — 23 серпня 1943 р.) була однією з вирішальних у Великій Вітчизняній і загалом у Другій світовій війні. У ході оборони, а потім і контрнаступу радянські війська розгромили близько ЗО дивізій, зокрема сім танкових і моторизованих. І хоча втрати Червоної Армії значно перевищували втрати гітлерівців, перемога під Курськом закріпила корінний перелом у війні. Після неї вермахт уже неспроможний був успішно наступати.

У результаті контрнаступу під Курськом, який переріс у загальний наступ, радянські війська вигнали ворога з Лівобережної України. Червона Армія 22 вересня завершила очищення від гітлерівців Донбасу. У другій половині вересня того ж року війська Червоної Армії широким фронтом форсували Дніпро. 6 листопада війська 1-го Українського фронту під командуванням М. Ватутіна визволили Київ. За форсування Дніпра звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 2438 бійцям і командирам, серед яких було 1185 росіян, 483 українця, 40 білорусів, 25 узбеків та воїнів багатьох інших національностей.

У листопаді 1943 р. Червона Армія визволила Житомир. Проте наприкінці листопада несподівано для радянських військ їх контратакували в районі Бердичів—Фастів німецькі танкові частини. Удар, метою якого було нове захоплення Києва, а отже, і стратегічної ініціативи на фронті, був такий сильний, що довелося залишити Житомир, Коростень і Радомишль. Радянські війська зазнали великих втрат. Однак відбивши контрнаступ, вони просунулися далі на захід.

Напружені бої тривали на півдні республіки. За три місяці війська 2-го і 3-го Українських фронтів ліквідували запорізький плацдарм ворога. У жовтні 1943 р. були визволені Запоріжжя і Дніпропетровськ.

Перемоги радянських військ на Лівобережжі України знаменували завершення корінного перелому на фронтах війни. Отже, 1943 р. став для українського народу передднем остаточного визволення від загарбників.

Список літератури:

Мельник Л. Г. Історія України. — К, 1991.

Нестор Махно. Воспоминания. — М., 1992.

Полонська-Васшенко Н. Історія України. - К, 1995. - Т. 1-2.

Реєнт О. П., Лисешо О. П. Українська національна ідея і християнст-во. — К., 1995.

Сергійчук В. ОУН—УПА в роки війни. Нові документи і матеріали. -К., 1996.

Симон Петлюра та його родина: До 70-річчя його трагічної загибелі: Документи і матеріали. - К., 1996.

Субтельний О. Україна. Історія. - К, 1993.

Толочко П. П. Від Русі до України. Вибрані науково-популярні, критичні та публіцистичні праці. - К, 1997.

Українська Центральна Рада. Документи і матеріали: У 2 т. - К, 1996 1997.

Українці в світі. - Мельбурн, 1997.

Украйна и Россия: общество и государство. - М., 1997.

Яблонський В Сучасні політичні партії України: Довідник. - К, 1996.

ЯворницькийД. І. Історія запорізьких козаків: У 3 т. - К, 1990.