Як визнають історики мистецтва, є своєрідним парадоксом той факт, що саме протягом найбільш „трагічного і понурого” періоду в історії Польщі, відбувся розквіт не лише живопису, але й літератури та музики, про свідчать твори Адама Міцкевича, Юліуша Словацького, Жигмунта Крашінського та Фредерика Шопена.

На розвиток польського мистецтва надзвичайно великий вплив мали загальноєвропейські події та розвиток європейського мистецтва, зокрема французького. Однак періодизація становлення та розвитку деяких художніх напрямків та жанрів образотворчого мистецтва, певними чином відрізнялися. Ера Французької революції та наполеонівська епоха укріпили романтичну віру у можливості індивідууму. У Польщі ця віра сприяла виникненню культу трагічних героїв, який характеризувався романтичним бунтом проти насилля та тиранії.

В історії польської держави формуванню культу героїв найбільш відповідало XVII століття - доба козацьких, татарських та шведських війн. Таким чином зацікавленість „козацькою” тематикою стала цілком природною для цілої низки польських митців ХІХ- початку ХХ ст. Однак, як виявилося при детальному аналізі біографій та творчого доробку польських художників визначеного періоду, розуміння, відчуття та вміння не лише представити цю добу та її героїв публіці, але й викликати у неї відповідні відчуття, найкраще вдалося лише четвірці найвідоміших з них – Ю.Коссаку, Я.Матейці, Ю.Брандту та В.Павлішаку.

Найстаршим в цьому колі був Юліуш Коссак (1824-1899 рр.), життя та творчість якого перебігали між теренами Польщі, Франції, Австрії, Німеччини; між участю в роботі різноманітних артистичних об’єднань, підготовкою виставок, творчими експедиціями, педагогічною діяльністю. У другій половині 50-х років ХІХ ст. відбулося його знайомство з Юзефом Брандтом (1841-1915 рр.), який виїхав до Парижу заради продовження навчання. Там, завдяки Ю.Коссакові та іншому польському художникові – Г.Родаковському, молодий Брандт увійшов до артистичного товариства. Крім того, саме Ю.Коссак умовив його продовжити малярські студії. Між ними встановилися теплі та тривалі дружні стосунки. Як вважають біографи, на Брандта мала величезний вплив творча натура Коссака, підкріплена схожістю зацікавлень та темпераменту. Стосовно Ю.Коссака можна з певністю сказати, що його самородний та неперевершений талант розвивався, спираючись на природну спостережливість, та буйну, повну темпераменту уяву, щире відчуття рідної природи, яке поєднувалося із захопленням народною традицією та шляхетським звичаєм. У Ю.Брандта, як зазначають дослідники його творчості, подібним зацікавленням навіть відповідала його зовнішність: „мав типово сарматську красу, статний, в міру повнотілий, із здоровим кольором шкіри, з пишними вусами і життєрадісним виразом обличча. Він був закоханим у життя, рухливий, із знаним почуттям гумору, завжди готовий до жартів, співу, зустрічей. Незалежно від обставин, пільнував родинні звичаї та традиції, завжди ставив свою „польськість” на найвищий пьєдістал людських чеснот.

Дещо відмінними виглядають стосунки Яна Алойза Матейка (1838 – 1893 рр.) та його найулюбленішого учня – Вацлава Павлішака (1866 – 1905 рр.). Ян Матейко вважається найталановитішим майстром пензля, з виключною індивідуальністю. Його твори сприяли формуванню історичної уяви не одного покоління поляків. Як людина, він був обдарований стійким характером, особливо сильною патріотичною свідомістю, яка скеровувала його творчість протягом життя. Будучи демократом з переконань, щирим католиком, який завжди був готовий допомагати будь-кому, хто потребував його допомоги, вірний та лояльний у приятельських стосунках, Матейко, в той же час, був упертим, амбітним, дратівливим, що часто шкодило йому у контактах із людьми, яких він найчастіше намагався уникати. Він був з того роду „самоуків”, що „мислять образами”, повний захопленням та творчою винахідливістю.

Найвірогідніше, що такі риси характеру майстра обумовили підсвідомий пошук в середовищі його учнів чогось подібного, що перетворювало останніх на певних улюбленців. Саме таким був В.Павлішак, також у значній мірі дратівливий та чутливий до справ честі. Вацлав мав неабиякі природні здібності, які проявив ще у дитинстві. Після закінчення класу малюнку у Войчеха Герсона, він у 1880 році потратив на навчання до Школи художніх мистецтв у Кракові (SSP). Під час навчання дивував своїх викладачів навичками малюнку та живопису, правильним розумінням перспективи, що сприяло прихильності Яна Матейка до свого учня. Захоплення малюванням постатей рицарів, польських народних типів, пейзажу, побутових та баталістичних сцен, зацікавленість працями Людвика Кубалі, Кароля Шайнохи і літературними творами Генріка Сенкевича, призвели до того, що під кінець навчання (1885 р.) Павлішак однозначно сприймався як знавець козацької та східної тематики. Незважаючи на це, заради набуття майстерності В.Павлішак ще протягом року студіював у Ю.Брандта. Перебуваючи одночасно під впливом і Я.Матейка, і Ю.Брандта, В.Павлішак все ж таки зумів випрацювати характерні риси своєї творчості, зокрема такі, як яскравий колорит та блискуча техніка малюнку.

Надзвичайно важливе значення для опанування художниками „козацької тематики” мали творчі подорожі східними теренами колишньої Речі Посполитої.

Першим запровадив цю традицію Ю.Коссак. За сприянням Казимира та Юліуша Джедушицьких і Гвалберта Павліковського Коссак протягом 1844-1850 рр. мав подорож на південний схід. На запрошення своїх протекторів та їхніх друзів, Коссак відвідав Малопольщу, Поділля, Волинь та Наддніпрянську Україну (зокрема маєтки Ярчовец, Єзупола,