Коропца, Біла Церква). Ця подорож дала йому можливість безпосередньо спостерігати життя шляхетських дворів та студіювання специфічного пейзажу цих країв. З особливим захопленням Коссак студіював коня, малюючи сцени полювання, виїздів, скачок, а також коней у стайнях. Друга експедиція Ю.Коссака до України була здійснена 1871 року разом із Ю.Брандтом. Вони відвідали Східну Галіцію – Львів, Жовкву, Подгорці, Станіслав. Літом 1874 р. художники здійснили спільну подорож до Балти та Хотина. З цих експедицій вони привезли багато цікавого матеріалу. Крім малюнків та ескізів до майбутніх творів, було привезено багато цінних речей, вибраних завдяки історичним та етнографічним студіям художників. Перш за все, то були східні намети і килими, зброя, облаштування, кінська збруя, кераміка, музичні інструменти XVII та ХVIII століть, що створювали своєрідний музей, але одночасно були моделями у картинах. До речі, пізніше усі ці речі Ю.Брандт заповів у своєму тестаменті Національному музею у Варшаві.
Майже одночасно із своїми колегами, здійснив свою подорож на Україну і Ян Матейко. Закінчена ним 1869 року „Люблінська унія” принесла йому загальне визнання в країні, зокрема він отримав титул почесного громадянина міста Львова. Перебуваючи там під час урочистостей з цього приводу, Матейко започаткував дві стипендії для русина і поляка, бажаючих вчитися в краківській SSP, а також скориставшись нагодою, відвідав околиці міста, Подгорці та Жовкву.
Слід зазначити, що Я.Матейко, як справжній майстер, мав і іншу манеру осягнення історичних реалій, чому в значній мірі сприяла родинна ситуація. Рано лишившись матері, Ян потрапив під сильний впив старшого брата Франциска – історика, працівника Ягеллонської бібліотеки, доцента Ягеллонського університету. Саме він сприяв формуванню у молодшого брата культу минулого, любов до „копання у старих книгах та документах. Крім того, як відомо з спогадів друга художника, Ізидора Яблоньського-Павловіча, праця над композицією кожної картини починалася з виписів з текстів джерел, які потім живописець піддавав власній творчій редакції.
Так само як і Коссак, і Брандт, Матейко використовував моделі для своїх творів, навіть, якщо це були предмети „найменшого значення”. Шукаючи модель для тієї чи іншої історичної постаті, яка мала бути відображена в картині, Матейко звертався до фотографій конкретних осіб, особливо із середовища аристократії. Найбільш йому імпонували фотороботи, виконані відомим на той час фотографом - Валерієм Жевуським.
Разом із своїми старшими колегами та наставниками В.Павлішак теж виїздив на Україну. Особливим місцем стала для нього Біла Церква, де у стайнях маєтку Браницьких, він студіював коней. Найвірогідніше, що основною метою експедиції В.Павлішака був Крим (про що свідчать назви деяких картин), але його захопленість кіньми не могла не затримати його на півдорозі з Варшави до Криму. До того ж, крім дослідження коней (їхньої анатомії та особливостей поведінки) Павлішак мав виняткову можливість познайомитися з характером пейзажу України, з її степом, ярами і безкрайніми просторами. Біла Церква стала для Павлішака певним етапом не лише його подорожі на південь, але й творчого життя в цілому. В друге Вацлав Павлішак найвірогідніше відвідував Білу Церкву під час наступної експедиції до Криму 1890 року. Саме до цього часу відноситься його картина „Отаман запорозький. За традицією своїх попередників, Павлішак теж під час своїх творчих експедицій, а йому вдалося відвідати Далмацію та Албанію, Єгипет, Іран та Ірак, Терцію та Італію, збирав численні пам’ятки матеріальної культури народів тих країн, де він бував, що потім для художника відігравали роль моделей (тканини, зброя, речі побуту тощо).
Спираючись на загальне уявлення щодо історичних умов існування, середовища, індивідуальні особливості характеру, а також творчі пристрасті та смаки, можна безпосередньо звернутися до творів, присвячених козацькій тематиці.
Варто зауважити, що ця тематика, хоч і була природною для вище згаданих художників, все ж таки виступала другорядною в ієрархії тематичних уподобань. Так, наприклад, Ю.Коссак, що черпав сюжети своїх творів в історичних подіях, в польській художній літературі, зокрема в творчості особливо близького йому за духом Вінцентія Пола, цікавився епізодами героїчних подій, або сюжетами з життя шляхетських дворів, лише як своєрідним тлом, контекстом, де головним героєм був кінь.
Кінь в свідомості та творчості Ю.Коссака, це символ свободи і вольності, символ народного, шляхетського характеру. Він завжди був центром композиції – в історичних сценах, у військових сутичках, у битвах і демаршах військ, в сценах полювань і скачок.
Олійні полотна та малюнки Ю.Коссака переконливо свідчать, що кінь і вершник – це єдине ціле, як в бою („Вартовий”, 1880), так і під час відпочинку („Жанрова сцена біля криниці”, 1877; „Мазепа” або „Гетьман, що сидить під деревом”). Однак вершник, його вираз обличчя, емоції, його вбрання, зброя тощо, мають виконувати роль доповнення до фігури бойового коня, цього вірного друга воїна. Саме тому, навіть у картинах, які ніби-то могли продемонструвати ставлення художника до козаків, відобразити його історичну візію щодо подій минулого („Зустріч Тугай-бея з Хмельницьким”, 1885; або ілюстрації до твору „Вогнем та мечем” Г.Сенкевича), увага глядача концентрується не на людях, а на конях, на їхніх досконалих рухах, на охоплених різними відчуттями, виразах їхніх очей.
Найвищим досягненням Ю.Коссака у першому періоді його творчості вважають акварельну композицію „Битва під Жовтими Водами”, 1853. Цей твір є драматичним та видовищним, опертим на досконале знання барокових схем баталістичних сцен. У другій половині свого життя Ю.Коссак почав відходити від романтичної героїзації коней та вершників, розширюючи репертуар тем і доповнюючи їх сценами з побуту простих людей („Ярмарок на