Реферат на тему:

Козацькі походи на татар у 1570 – 1580-х роках

Стосунки українського і кримсько-татарського народів протягом сторіч були складними і, переважно, антагоністичними. Політичні обставини, які привели до цього, загальновідомі. Вже незабаром після утворення, Кримське ханство потрапило в сферу впливу Турецької імперії. Наприкінці ХV ст. турки підкорили собі Південний Крим, чим забезпечили контроль над татарами. Потім до складу імперії увійшли північне узбережжя Чорного моря на захід від Дніпра з опорними фортецями Білгород і Очаків, а також Придністров'я з найбільшою турецькою фортецею в регіоні — Бендерами (Тягином). Туреччина виступала черговим претендентом на світове панування і тому вела безкінечні війни, а її відстала економіка потребувала постійного притоку рабів. Турки стали активно залучати татар до воєнних дій від Балкан до Закавказзя і заохочували поставку рабів з Північного Причорномор'я. У зв'язку з цим розпочинаються спустошливі напади татар на українські землі. Польське королівство, Велике кн. Литовське, а згодом і Річ Посполита, виявилися нездатними організувати оборону підвладних їм територій. Безкарність і можливість швидкого збагачення тільки посилювали агресивні настрої татарської верхівки. Кримські татари ніколи не були завойовниками в класичному смислі терміну. Їх не цікавило підкорення нових територій, а тільки ясир і матеріальні цінності. Тому татарські напади, які продовжувалася двісті років, принесла нашому народу непоправні демографічні і економічні втрати.

Однак трагедія України бумерангомобернулася і проти самих татар. Пануюча в Криму верхівка мало цікавилася розвитком продуктивних форм економіки — основи нормального розвитку будь-якого народу, оскільки основні доходи отримувала від торгівлі рабами. Тому різко загальмувався процес розвитку нових форм господарювання, насамперед землеробства. Напівкочове господарство не давало можливості більшості населення вибратися зі злиднів, а здобич від нападів на українські землі майже не потрапляла до їх рук. Крім того, з середини ХVІ ст. все більшого значення в підриві економіки Ханства став набирати ще один фактор — козацькі напади на татарські міста, поселення і кочовища.

Козацька проблема, як і само козацтво, виникли майже відразу від початку татарських нападів. До середини ХVІ ст. напади козаків на татар були рідкими, але їх масштаби всіляко роздувалися ханом і султаном. Згодом татари нерідко стали заявляти, що їх походи провокують козаки. Для сучасників принципова демагогічність цих заяв була очевидною. Однак вже з другої половини ХVІ ст. в словах хана і султана була і значна доля істини в тому сенсі, що козацькі напади дійсно стали дошкуляти їм і вели до значних збитків. У представленій публікації розглядаються напади козаків на татар у 1570 – 1580-роках — період, коли козацтво вперше показало себе реальною силою, з якою мусульманський світ вже мусив рахуватися постійно.

Початок регулярним нападам козаків на татар було покладено діяльністю Дмитра Вишневецького. Однак у 1560-х роках значна частина козацтва була залучена до війни проти Москви. Кримське ханство виступало у цій війні союзником Литви і тому уряд останньої всіма можливими способами намагався утримати козаків від дій на півдні. Та після затухання воєнних дій ситуація змінилась. У 1569 році похід на околиці Очакова здійснили прикордонні урядники на чолі з польським магнатом Ольбрахтом Лаським. Зрозуміло, що ця справа не обійшлася без козаків. У турків і татар були забрані п'ятнадцять тисяч овець, три тисячі волів і багато коней [1; 43–44].

Восени 1570 року хан Девлет-Гірей надіслав султану велику скаргу на козаків, яку той переповів у листі до короля. Хан скаржився, що козаки "з року в рік взимку і влітку" (в іншому перекладі — "вдень і вночі") нападають на татар, забирають їхніх жінок і дітей, худобу і все добро. Останній напад мав місце у вересні 1570 року, коли козаки відігнали овець і велику рогату худобу. Вони також підстерігають купців, які повертаються з Москви і розбивають їхні валки. У трьох таких нападах козаки відбирали за кожним разом по сімдесят тисяч червоних злотих як грошима, так і товарами ( в іншому варіанті перекладу — за два-три напади в кожному по сімдесят-вісімдесят тисяч). Українські степи стали настільки небезпечними, що через них було важко пробиратися навіть татарським гінцям до Польщі. Кілька разів козаки нібито їх перехоплювали. Вони також спіймали п'ятьох "знаменитих татар", які у своїх справах їхали до Білгорода. А найгірше становище в тих татар, які живуть з боку Очакова, тобто на правому березі Дніпра, бо козаки нападають на них щорічно по чотири-п'ять разів і відбирають у них все майно, коней, худобу і овець. Щодо людей, то султану відомо, що в українських замках — Черкасах, Каневі, Києві, Брацлаві, Переяславі перебуває більше тисячі мусульман — жінок і дітей. І всі ці лиходійства чиняться за тих обставин, що за останній рік татари жодного разу не нападали на українські землі. Зрозуміло, що султан вимагав від короля повернення полонених, худоби і всього добра та покарання винних. Він також нагадував про необхідність виплати хану звичних "упоминок" [1; 48–51], які були своєрідною платою татарам за дотримання миру.

Лист султана мав також на меті запобігти новим нападам козаків на татар, оскільки хан саме збирався у великий похід на Московію. У травні 1571 року Девлет-Гірей зміг вчинити великі спустошення у Підмосков'ї. Однак у цей же час козаки перейшли Дніпро (в іншому варіанті перекладу документу — "впали" до Криму), забрали п'ять тисяч овець, волів