Та не встигли татари повернутися до Криму, як трьохтисячне козацьке військо на чолі з Богданом Ружинським напало на Іслам-Керман. Можливо, козаки зібралися, щоб зустріти татарську орду на переправі через Дніпро або знову йти в Крим за відсутності там чоловіків під час виправи татар. І обережність татарських мурз виявилася цілком обгрунтованою. А коли татари повернулися назад, то козаки вирішили не розпускати військо, а лише скоригували свої плани. Вони спустошили околиці Іслам-Кермана, у самому замку підірвали вежу, і вночі шістьсот козаків прорвалися до міста. Хан надіслав допомогу і багато козаків загинуло.Але справу було зроблено. Іслам-Керман лежав у руїнах, і татари покинули його через загрозу нових нападів. Хан скаржився султану, що козаки взяли це місто, а також спустошили Міндер-город (?) та околиці Очакова і Білгорода. А від Стефана Баторія вимагав покарання "свавільних козаків" перед татарським послом, ставлячи це головною умовою "згоди і приязні" між двома країнами [6].

Найважчою втратою козаків під Іслам-Керманом була загибель князя Богдана Ружинського, який, "...коли підклали під замок порох, став на поганому місці, тому даремно згинув". Ця подія стала широко відомою (навіть за межами країни — в Австрії), і загибель Ружинського викликала загальний смуток [7]. Невдовзі після цього козаки знову здійснили напад на околиці Тягина, де попалили села, і на Очаків, у якому спалили передмістя. У відповідь на скарги турків і татар Стефан Баторій в інструкції послу до Туреччини наказав відповідати, що в Польщі не знають названих турками ватажків походу — князів Миська і Василя.

Король обіцяв татарам послати свого дворянина і "шляхетних людей" на прикордоння до Черкас, Канева, Білої Церкви, Брацлава, Вінниці, Бару, де вони разом зі старостами мали розслідувати цю історію. Водночас Стефан Баторій застерігав турків від помсти Польщі за допомогою татар, заявляючи, що невинні не повинні страждати, а низові козаки — це нікому непідлеглі втікачі і злочинці з різних країн, а також жертви татарських нападів. Баторій висловлював категоричний протест і проти планів турків збудувати замки на урочищах Балаклеї і Чанчаклеї, оскільки ці землі вважалися коронними. Турки хотіли збудувати їх під приводом, що це допоможе погамувати козаків. Але король вказував, що це не дасть результатів, бо низовці живуть біля московських границь за Дніпром [8].

У вересні 1576 року Стефан Баторій повідомляв шляхті Руського воєводства, що він домовився про мир з турецьким султаном та кримським ханом про мир. Але "свавільні люди" "стерпіти не змогли" і напали на Аслан-Городок і під Тягином спалили чимало сіл, "...багато людей помордували, багато полону побрали, багато інших незносних шкод починили". Ці напади знову викликали міжнародний скандал. Султан надіслав чауша із погрозами і вимогами покарання винних, а Баторій відповідав, що все це робиться без його відома [9; 54-55]. Буквально через кілька днів козаки знову засвідчили актуальність прикордонних справ. 8 жовтня тягинський паша Резван надіслав королю листи зі скаргою на новий напад козаків на поселення під Тягином і на Очаків [10; 24].

Навесні 1577 року, за повідомленням царевича Магмед-Гірея "низовий гетьман" Шах пограбував татарського посла, який повертався з Москви. Татари нібито саме збиралися в похід на Москву, але потім рушили на Волинь в пошуках Шаха і київського воєводи Костянтина Острозького, "з розказання" якого ніби діяли козаки. Магмед-Гірей писав молдавському господарю, що дістався аж до Дубна, шукав винуватців під сорока замками і по селах Волині, але не знайшов. По дорозі вони звично все палили і грабували [5; 109–110, 138–139]. Удаване Магмед-Гіреєм незнання, де міг перебувати князь Острозький, викликає сумніви в його щирості. Князь, як завжди, перебував у своєму родовому гнізді — Острозі, до якого татари, очевидно, просто не наважилися йти. Зрештою, після кількох боїв татари відійшли [11; 1405–1407].

Але в цілому 1577 рік для татарського прикордоння виявився досить спокійний, оскільки козаки були зайняті молдавськими справами. На початку травня наступного 1578 року султан передав Баторію чергову скаргу хана, у якій йшлося про спустошення козаками пасовищ, де раніше випасали сотні тисяч овець і нове зруйнування Іслам-Керману. Знову прямо вказувалось, що це роблять козаки з Брацлава, Черкас і Канева. Цікаво, що у турецькому варіанті назва Канева ("Кан-Еві") означає "Дім крові", що можна вважати символічним [12; 295–308]. У грудні вже молдавський господар, який був васалом Туреччини, скаржився на якогось козацького отамана Лукана (Лук'яна?), котрий напав був на молдавські землі, але потім повернув до Очакова і побрав там сто вісімдесят коней. Господар також висловлював свою думку про чутки, що козаки збираються йти в Молдавію з якимось татарським царевичем, вважаючи їх нереальними, бо "... не можуть поєднатися вовк і вівця" [9; 150-151].

1579–1581 роки стали найспокійнішими на українсько-татарському прикордонні. Розпочався завершальний етап Лівонської війни Речі Посполитої проти Московії. Більшість козацтва діяла на східному театрі воєнних дій. Кримське ханство виступало союзником Польщі, але водночас за наказом султана хан був змушений