Та чергова затримка татар і на цей раз пояснювалася зовсім не декларованим терпінням. У Криму йшла довготривала і виснажлива міжусобна боротьба. Спочатку хан з'ясовував стосунки із своїми родичами. Потім цей конфлікт мав несподіване продовження. Під тиском князів і мурз Магмед-Гірей відмовився виконувати наказ султана йти в новий похід до Персії. Фактично це означало розрив із Туреччиною. Хан навіть перейшов до наступальних дій і обложив Кафу. Султан послав до Криму каральну експедицію і нового хана — Іслам-Гірея. Кримська знать перелякалась і відступилась від Магмед-Гірея. Той був змушений тікати і на початку 1584 року загинув. Але боротьбу продовжив його син Саадат-Гірей. Він підняв повстання і за допомогою нагаїв захопив владу в Криму. Іслам-Гірей втік під захист турків до Кафи. Місцевий паша Осман знову втрутився в конфлікт, повстанці були розбиті, і через три місяці Іслам-Гірей повернувся до влади, а Саадат-Гірей втік до нагаїв на Поволжя [21]. За повідомленням Гейденштейна, Стефан Баторій був готовий використати цю ситуацію для нейтралізації Криму "на вічні часи". Однак польський сейм обмежився лише розмовами про способи оборони від татар [22; 169].

Саме до цього періоду відноситься чи не перша спроба козаків на чолі з Яном Оришовським втрутитися в татарські справи. Згідно з московськими донесеннями, козаки двічі ходили на татарські улуси, забрали сорок тисяч голів худоби і великий полон. Але потім Оришовський послав до хана чотирьох посланців з пропозиціями миру і своєї служби за плату проти будь-якого неприятеля Криму, крім "литовського короля" — тобто проти Туреччини чи Москви. Хан (це мав бути Саадат-Гірей) відповідав готовністю прийняти їх, але справа зірвалась, очевидно, через зміну хана і політичної ситуації, тому козаки знову розпочали свої напади [23; 251]. Якщо припущення, що пропозиція Оришовського припала саме на період протистояння Криму туркам правильне, то тут маємо справу з першою спробою встановлення "стратегічного партнерства" між козаками і татарами. Можливо, що козаки навіть якоюсь мірою встигли взяти участь у кримському конфлікті. оскільки є згадка, що Саадат-Гірей мав підтримку від донських козаків [24; 442].

У травні 1585 року від нового хана Іслам-Гірея прийшла скарга, що козаки напали на татарські випаси і забрали нібито аж тридцять (сто десять?) тисяч овець і десять тисяч волів. Такі великі цифри викликали недовіру в польських панів-рад, але факт нападу і завдання татарам великих збитків був незаперечним. Хан вимагав повернути все пограбоване і стратити винних. У противному разі він перекладав на короля відповідальність за можливе порушення миру з боку татар [25]. Хан повторював і традиційні вимоги вивести низовців з Дніпра та скаржився на Оришовського. Але польська сторона теж відповідала традиційно: що козаки — це злочинці з різних країн, які на Низу "мають склад", а Оришовського король тримає на Дніпрі якраз проти козацького свавілля. Водночас король пообіцяв виправити на Низ свого дворянина Глембовського, який мав би повернути татарам все пограбоване [26]. І хоча доля цього дворянина виявилася нещасливою, наступні півтора року про козацькі напади на татар інформації ми не маємо.

Але маємо інше надзвичайно цікаве свідчення. У травні 1586 року татарська орда спішно, за наказом султана, вибралася в новий похід. Козацька сторожа на чолі з Криштофом (Косинським? Кремпським?), яка стояла на таванській переправі, уважно стежила за противником. Вода була висока від розливу, і татари не наважилися переправлятися на Тавані, а пішли вверх Дніпром. Вчасно попереджений Криштофом старший Богдан Микошинський вже чекав ворога на іншій переправі — Таволжанському острові. Тут татари зробили спробу форсувати Дніпро, але козаки вступили в бій на воді. За словами Микошинського, вони знищили близько трьох тисяч татар і захопили багато човнів з сідлами і продовольством. Зустрівши опір, хан пішов далі вверх Дніпром, але козаки йшли слідом за ним правим берегом. Богдан Микошинський повідомляв про це іншого козацького старшину — Каспара Підвисоцького, і просив передати попередження військовій владі [27; 34]. Якщо все описане Микошинським правда (а перебільшення могли стосуватися кількості загиблих татар), то битву на таволжанській переправі можна вписати в історію козацтва червоним рядком. Адже це перший відомий випадок, коли козаки зупинили татарську орду на підступах до України.

Наприкінці 1586 року помер король Стефан Баторій. В Польщі розпочалася міжусобна боротьба за престол. Це розв'язало руки козакам. Уже у січні 1587 року султан надіслав чауша зі скаргою, що відразу після смерті короля Стефана козаки спустошили околиці Тягина [28; 113]. Десь у травні-липні козаки зруйнували Білгород [22; 221] і Очаків. Похід на останній стався десь у липні. Є свідчення, що до очаківського замку вони підступили вночі, видерлися на його стіни по драбинах, а потім пограбували і спалили замок, місто і навколишні села [29]. Турки примусили молдавського господаря направити на відбудову укріплень Очакова п'ятнадцять тисяч робітників і три тисячі возів, та ще і військо для їх охорони [30; 252]. На засіданні турецького Дивану було прийняте рішення направити війська проти Польщі [28; 113]. Для турків це був добрий привід, щоб вчинити тиск на Польщу з метою добитись бажаного для них результату виборів короля.

Протягом наступного року козаки займалися молдавськими справами. Лише 9 серпня 1588 року стало відомо, що князі Ружинські зібрали чотири тисячі козаків і рушили "певне" на Білгород з наміром взяти цей замок. Ружинські, очевидно, брали участь і у минулорічному