Від часу коронації нового короля Сигізмунда ІІІ (1587 рік) польська дипломатія вела переговори з Туреччиною для переукладання мирної угоди між двома країнами. Відразу все складалось якнайкраще. Туреччина підтримала кандидатуру Сигізмунда і була зацікавлена у мирі з Польщею [32; 71]. Але під кінець мирних переговорів до Константинополя дійшла новина, що козаки напали на турецькі кораблі на морі, розбили та пограбували їх. Султан "дуже тим ображався", але все ж підтвердив мирну угоду. Та ледве посол виїхав до Польщі, як стало відомо про напад козаків на Козлов (Євпаторію). Це сталося десь наприкінці червня — на початку липня 1589 року [33]. Схоже, що тут діяла та сама флотилія, яка знищила турецькі кораблі. Козаків, яких на чайках було близько восьмисот чоловік, очолював отаман Кулага. Час нападу було добре розраховано, бо в місті якраз відбувався ярмарок, і там були великі склади товарів. Були пограбовані триста турецьких купців. Але чи то козаки занадто затримались, захопившись грабунками, чи то дуже близько був татарський калга, котрий напав на них. У самому місті відбувся великий бій, у якому загинув Кулага, кілька десятків козаків потрапили в полон, але решта змогла відплисти. Після нападу на Козлов, козаки нібито ще ходили на Білгород, де попалили передмістя, і Азов, де взяли в полон триста чоловік і пограбували бухарських купців. Турки були змушені вживати термінових заходів: направити до гирла Дніпра три великі катирги, у кожній з яких було по триста яничарів з гарматами, щоб перекрити козакам вихід у море [34]. В цілому серед козацьких "шкод" останніх років канцлер Замойський називав зруйнування Тягина, Білгорода і Очакова, напад на турецькі кораблі, пограбування Козлова [35].

Напад козаків на Козлов різко змінив ситуацію. Очевидно, що турецькі купці змогли вплинути на верхівку країни або під час нападу прямо постраждали інтереси вищих сановників. Реакція Туреччини була миттєвою і вкрай агресивною. Великий візир Синан-паша наказав татарам йти на українські землі, а в самій Туреччині почали готувати війська для війни проти Польщі. Татари виявилися напоготові. Можливо, навіть, що вони збиралися до походу ще до подій в Козлові, бо наприкінці червня вони вже нібито були поблизу українських земель [36]. Щоб заохотити татар, султан ще й надіслав хану десять тисяч червоних золотих для мобілізації ногайських улусів. Раптом випливла і "рука Москви". Московський посол нібито дав хану п'ятдесят тисяч золотих з проханням йти на польського короля, а потім супроводжував татар до Дніпра, щоб особисто пересвідчитись, що все йде, як домовлено [1; 64-65].

Татар повів особисто хан Казі-Гірей. Уже 18 серпня "хмари татар" з'явилися в околицях Львова. Татари розклали кіш поблизу Тернополя, а їхні чамбули спустошували Руське воєводство і Поділля. Влада не спромоглася на організований опір. Окремі бої мали місце під Буськом, Галичем, Дунаєвом і Баворовом. Населення, шляхта і жовніри понесли великі втрати. Українські воєводи князі Костянтин Острозький і Януш Збаразький зібрали значні сили, та через ворожнечу між собою не об'єдналися для відсічі противника [37]. З польських хронік можна зробити висновок і про інші причини успіху татар, головна з яких — ігнорування польською шляхтою і владою проблем оборони українських земель [38].

На цьому тлі різким контрастом повній безпорадності влади і шляхти виступають дії козацтва. Унікальним документом, який дає опис наступних подій, є лист низових козаків до коронного гетьмана Яна Замойського від 10 жовтня 1589 року. Дізнавшись про похід татарської орди, козаки рушили з місць літніх промислів на Запоріжжі навперейми їй до Дністра. Запорожці перестріли татар, які вже відходили, над Дністром на річці Кам'янці за дві милі від молдавського міста Сорок. Вони несподівано напали на один із татарських кошів, у якому було шість тисяч татар, знищили дві тисячі сімсот чоловік, у тому числі одного царевича і кількох представників знаті.

Казі-Гірей, який був неподалік, почувши "той крик і гук і погром над своїми", поспішив на поле бою, оточив козаків і намагався їх знищити. Однак ті вміло оборонялися табором. Розгніваний хан гнав своїх людей вперед, і, як писали запорожці, ворог "...до нас потопом пішов, чого ми перед тим у битвах ніколи не бачили, такої потужності і сміливості того неприятеля Хреста Божого...". Тоді козаки вийшли з табору і дали бій у відкритому полі, можливо спеціально вдаривши на самого хана. Загинуло кілька значних мурз, під ханом було вбито коня, і, зазнавши великих втрат, татари були змушені відступити. Про турків козаки дізнались, що їх сорокатисячне військо рушило вгору Дністром. Згодом татарські в'язні та інші інформатори дали полякам свідчення, що татари втратили дев'ять тисяч чоловік, хана було поранено в ногу, вбито його двоюрідного брата, ханського підскарбія, кількох мурз і було відбито великий полон [39].

Польща отримала передишку і розпочала підготовку до війни, але всіма силами намагалася її відвернути. Серед