умов миру султан називав насамперед покарання козаків, які знищили турецькі фортеці і "...мусульман, наших підданих, винищили вогнем і мечем і багатьох їхніх дружин, синів і дочок вивели в полон, а...все майно обернули на здобич". Він відмовлявся затверджувати нову угоду, поки не будуть виконані його умови: відбудова зруйнованих фортець за рахунок поляків, повернення всіх полонених, зброї, майна, виплата щорічної данини за вбитих мусульман івинищення всіх "розбійників-козаків... щоб про них не залишилось і пам'яті" [40; 191–192].
Підстав для такої жорсткої позиції було достатньо. Адже є згадки, що навіть у розпалі польсько-турецького конфлікту взимку 1589 – 1590 років козаки знову ходили на молдавське прикордоння [36; 127] і напали на Крим [28; 226]. Але в цілому мова йшла не тільки про кілька окремих, хай і великих, виправ. Козаки систематично підривали економіку Туреччини. Молдавія, Подунав'я і Північне Причорномор'я виступали основною продовольчою базою столиці Османської імперії. І навіть невеликі, але постійні напади козаків приносили Туреччині великі збитки. Австрійський агент у Константинополі переказував слова великого візира: "Кожний раз, коли справа стосується биків і овець, призначених для відправки в Константинополь, вказані вівці і бики та інша в'ючна худоба виявляються забраними в Польщу. Землі султана, які лежать біля кордонів Польщі, позбавлені населення і спустошені... миру не бути, поки ті очаківські поля знову не стануть султанськими і розбійники, які перебувають у тих місцях, не будуть вигнані, щоб навіть їх ймення було забуте" [40; 321].
Якщо козацькі напади так боляче дошкуляли Туреччині, то становище Кримського ханства було ще складнішим. Адже основні збитки від козаків в Причорномор'ї несли татари. За 1570 – 1580-ті роки українські козаки здійснили до сорока нападів на Крим, татарські улуси, у тому числі ті, які знаходилися поблизу турецьких фортець Білгорода і Очакова. Якщо рахувати тільки згадані в джерелах цифри, то козаки побрали принаймні сто тисяч голів биків і овець, сімнадцять тисяч коней, триста шістдесят тисяч злотих грошима, не менше тисячі чоловік полону, не рахуючи всього іншого. Від кожного великого татарського нападу українські землі несли значно більші втрати. Але, якщо накласти наведені цифри на економічне і демографічне становище ханства, то масштаби понесених татарами втрат вже можна вважати співмірними (у відсотках до загального потенціалу) з українськими. Надалі масштаби козацьких спустошень ще більше зростали. Однак, якщо поглянути на ці трагічні події з історичної перспективи, то, очевидно, що українці-козаки і татари взаємно знесилювали один одного. Неспокій на прикордонні також не давав можливості для економічного освоєння великих степових просторів — головного резерву економічного розвитку обох народів. А користь від цього мали тільки близькі і далекі сусіди. І зовсім не випадково через двісті років, наприкінці ХVІІІ ст., слабкі Кримське ханство і Запорозька Січ стали легкою здобиччю Російської імперії.
ЛІТЕРАТУРА
1. Жерела до історії України-Руси. — Львів, 1908. — Т.8.
2. Флоря Б.Н. Россия и походы запорожцев в Молдавию в 70-х годах ХVІ в. // Карпато-Дунайские земли в средние века. — Кишинев, 1975.
3. Bielski M. Kronika Polska. — Sanok, 1856. — T.3. — S.1365 – 1367; Hejdensztejn R. Dzieje Polski. — Petersburg, 1857. — T.1. — S.179 – 181; Горецкий Л. Описание войны Ивони господаря валашского (1574) // Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси. — К., 1890. — С.136.
4. Соловьев С.М. Сочинения. — М., 1989. — Кн.4. — Т.7 – 8. — С.67; Флоря Б.Н. Указ.соч. — С.217.
5. Poczetki panowania w Polsce Stefana Batorego. 1575 – 1577. (Їrуdіa dziejowe. — T.4.). — Warszawa, 1877.
6. Poczеtki panowania… — S.69 – 70; Флоря Б.Н. Указ.соч. — С.217.
7. Paprocki B. Herby rycerstwa polskiego. — Krakуw, 1858. — S.163; Bielski M. Op.cit. — S.1367.
8. Archiwum Gіуwne Aktуw Dawnych w Warszawie (далі — AGAD). — LL. — 21. — F.199 — 202.
9. Sprawy wojenne krуla Stefana Batorego. 1576 – 1586. — Warszawa, 1881.
10. Boratyсski L. Stefan Batory i plan ligi przeciw turkom (1576 – 1584).- — Krakуw, 1903.