Він яскраво описує побут та життя козаків, їх моральні засади, стверджує, що за брехню, блуд і безчестя винний може бути покараний на смерть.

Граб'янка щиро вболіває за долю України, особ-ливо після Люблінської унії 1569 p. Його обурюють утиски козаків та людності, які стали майже без-правні й віддані на відкуп панам та орендарям, народ був приречений на вимирання.

Образ Богдана Хмельницького висвітлюється досить об'єктивно і, виходячи з контексту, люди-ною, яка ставилася до даної особи з великою повагою.

Дана праця й сьогодні є цінним першоджере-лом. До неї додаються два реєстри гетьманів Війська Запорозького — до Хмельницького та після його смерті. Граб'янка вводить до літопису словник незрозумілих слів, що полегшує ро-зуміння твору.

Вперше текст літопису був опублікований 1793 р у журналі Федора Туманського "Российский магазин".

Найбільш фундаментальною працею є чотирьохтомний літопис Самійла Величка. Незва-жаючи на пропуски, що стосуються 1649-1652 pp., автор доносить до читача багато джерел. У літопису використано цитати і посилання на іноземних авторів, подано значний обсяг інформації.

Автор "Літопису" не відокремлює Україну 1648-1654 pp. від історичного розвитку країн, з якими її звела доля, наводить багато цитат історичних праць зарубіжних авторів, часто мо-вою оригіналу. Зокрема, він цитує німецького історика Пуффендорфа, який розповідає про Б.Хмельницького та його оточення.

Літопис С. Величка за своїми жанровими особливостями відноситься до художньо-літературного дослідження. Даний жанр допускає можливість викласти певну гіпотезу бачення про-блеми. Автор стверджував, що український народ виживе, незважаючи на всі намагання сусідів звести його з історичної арени. Свої аргументи він підкріплює словами Стефана Баторія: "...король хотел решительно истребить козачество, но не успел, и сказал незадолго до кончины: "из зтих лотриков-козаков образуется когда-то самостоятельное государство".

Літопис Величка вперше видано у Києві 1858 р. "Временною комиссиею для разбора древних актов".

2. "Історія запорозьких козаків" Д. Яворицького.

Перу Д. І. Яворницького належить багато різних за жанром праць. великих і малих, наукових і популярних, більшість з яких присвячено історії запорозького козацтва.

Головний підсумок творчості Д. І. Яворницького — тритомна праця «История запорожских козаков». Як писав вчений у передмові до другого видання першого тому, «...в основание настоящего труда легло шестнадцатилетнее изучение жизни и военних деяний запорожских козаков, прославив-ших себя бессмертными подвигами в борьбе за веру, народность и отечество» (Т. 1.— С. 5). На цей час Д. І. Явориицький був вже відомий науковій громадськості як автор багатьох праць з історії запорозького козацтва. Зокрема, тоді були підготовлені і вийшли з друку такі великі роботи, як «Сборннк материалов для истории запорожских козаков» (Спб., 1888), "Запорожье в остатках старины и преданиях народа" (Спб., 1888.— Ч. 1—2 ), "Вольности запорожских козаков. Историко-топографический очерк" (Спб., 1890) та ін.

Видання, яке було підготовлене і представлене на суд читачів та наукової громадськості,— це справжня енциклопедія історії запорозького козацтва — його виникнення, військових дій, боротьби проти іноземних поневолювачів, побуту та звичаїв козацького стану протягом століть.

Надзвичайно широкою є джерельна база праці. Крім архівних докумен-тів, Д. І. Явориицький використав документальні збірки, мемуари та щоден-ники, дані топографії, археології, численний фольклорний матеріал, спогади старожилів. Вчений «...много раз объезжал все места бывших Сичей, много раз плавал по Днепру, спускался через пороги, осматривал острова, балки, леса, шляхи; вместе с этим посещал кладбища, изучал церковные древности, записывал козацкие песни, народные предания, вскрывал погребальные курганы и обозревал все, более или менее, значительные частные общественные собрания запорожских древностей» (T.I.—С.5). Справжня закоханість автора у предмет своїх досліджень, яку він зберіг до кінця життя, дала йому можливість написати запальний, емоційний, доступний за змістом та викладом твір про мужніх лицарів — козаків, життя яких проходило в битвах проти турецьких завойовників, пихатої польської шляхти та власних ви зискувачів.

В цьому контексті слід підкреслити, що Д. І. Яворницький на основі великого документального матеріалу більш глибоко аргументував думки своїх попередників щодо поступової еволюції козацтва до вищих форм своєї організації.

Вразливішою є позиція автора у питанні відносно внутрішньої будови та функціонування Запорозької Січі як соціального організму Д. І. Яворницький вважав, що «...запорожская община доходила до полного идеала равенства, неведомого ни в древнем мире, ни в средних, ни в новых веках; господствовавшее здесь начало равенства проходило везде: во время общих собраний, при виборах войсковых старшин, при управлении сичевом, при управлении паланочном, во всех запорожских школах, при общей трапезе, при разделе имущества и в частной жизни по куреням» (Т. 1.— С. 188). Це не випадкова фраза. Аналогічні думки та характеристики містяться на багатьох інших сторінках тритомної праці. Вчений неодноразово говорить про «свободу», «рівність», «братерство», «керівництво усією справою про-стою черню», твердить про «скорий, правий та повний суд», що існував на Запорожжі.

Безумовно, історичні реалії були іншими. Слід зазначити, що з самого початку існування Запорозької Січі вона являла собою складний та супереч-ливий суспільний організм, в якому поєднувались відносний демократизм громадських взаємин та посилення соціальної диференціації. Відомо (це відзначають усі без винятку джерела — актові та наративні), що на Січі традиційно склалась своєрідна суспільна система, характерними рисами якої були виборність старшини, функціонування козацького кола (ради), на якому вирішувались всі важливі проблеми внутрішнього життя Війська Запорозького та питання відносин з сусідніми державами.

Визнаючи розвиток на території вольностей Війська Запорозького відносин феодальної залежності, доречно поставити питання: в чому поляга-ла притягальна