Реферат на тему:
Козакознавчі студії в доробку В.Сухорукова
Проблематика Національно-визвольної війни українського народу середини ХVІІ ст. не належала в російській історіографії до категорії пріоритетних тем, хоча й не перебувала на маргінесі дослідницького процесу. Інтерес у російській науці до окресленого явища зумовлювався тим, що саме в середині ХVІІ ст. Московії нарешті вдалося твердо ступити на шлях реалізації виконуваної ще з другої половини ХV ст. ідеї згромадження під “високою царською рукою" усієї києво-руської спадщини. Від Переяславської Ради, ухвали якої круто змінили розклад політичних сил у регіоні й збурили геополітичні процеси, що посутньо переінакшили геополітичну карту Східної Європи, бере початок поступове, але вперте утвердження Москви в Україні. Ясно, що російська історіографія, котра, як добре відомо, завжди ідеологічно обслуговувала процес “прирощення земель”, не могла обійти увагою й такий ключовий процес-каталізатор інтегрального вивищення Москви регіоні. У цьому сенсі не стала винятком й історіографія ХVІІІ – початку ХІХ ст., коли, з одного боку, робилися перші спроби дослідження Національно-визвольної війни українського народу середини ХVІІ ст., а з іншого, – закладалися підвалини майбутніх досліджень (формування джерельної бази, теоретико-методологічних настанов, концептуальної спрямованості).
У цілому розробка проблеми не вийшла за рамки локального явища. Скільки-небудь цілісної концепції не було опрацьовано. Події Національно-визвольної війни розглядалися переважно в контексті вивчення дотичних питань російської (І.Болтін) [1; 424-425] та української (Д.Бантиш-Каменський, О.Рігельман) історії [2]. Аналогічна за своїми наріжними засадами склалася ситуація й у тогочасній польській та українській історіографіях.
Однією з примітних постатей у когорті російських істориків, які в той чи інший спосіб долучилися до з’ясування окресленої проблематики, був В.Сухоруков. Взагалі історіографічна спадщина В.Сухорукова, на жаль, довгий час випадала з поля зору і залишалася належним чином не пошанованою. Хоча дослідники використовували джерела, введені до наукового вжитку шляхом підрядкової публікації. Лише останнім часом спостерігаються перші кроки до вивчення доробку В.Сухорукова та визначення його місця в історіографічному процесі [3; 12-14].
На відміну від перелічених вище дослідників В.Сухоруков звернувся до питань Національно-визвольної війни в контексті дослідження історії донського козацтва. Донський козак за походженням, учасник декабристського руху, В.Сухоруков не був професійним істориком. Для нього історія, точніше історія донського козацтва, слугувала, як, до речі, й для більшості дослідників цього феномену, своєрідним хобі. Думку про написання праці з минулого Донського краю навіяв В.Сухорукову голова утвореного у 1819 р. “Комітету з облаштування Війська Донського” генерал І.Чернишов, доручивши укласти історичний та статистичний описи Донської землі, не забуваючи при цьому всіляко сприяти реалізації такого проекту [4; ІІІ].
Під час підготовки дослідження В.Сухоруков виявив дивовижну як для випадкової людини проникливість. Розпочав він з основи основ будь-якого історичного дослідження – з ретельного формування джерельної бази. І, варто сказати, досяг у цій ділянці непересічних, як на тодішні часи, результатів. Відштовхуючися від того, що Архів Війська Донського згорів у 1744 р., В.Сухоруков спершу разом зі своїми помічниками (А.Кучеров, А.Кушнарьов, Л.Постнов, М.Пудавов) оглянув архіви донських станиць та містечок. Але найсуттєвішим є те, що в 1822 р. після знайомства з М.Карамзіним та відомим російським архівістом С.Строєвим він плідно працював у Московському архіві Колегії іноземних справ. Визбируючи джерела до історії донського козацтва, В.Сухоруков оглянув впорядковані Д.Бантишем-Каменським фонди “Зносини Росії з Туреччиною”, “Зносини Росії з Кримом, “Зносини Росії з ногайськими татарами”, а також виділений С.Строєвим із “Турецьких справ” в окремий фонд комплекс джерел, що відклався внаслідок офіційнихстосунків Москви з Військом Донським. Віднайдені в архіві документальні матеріали стали серцевиною джерельної бази, якою оперував дослідник. У тому числі вони заклали основу й для екскурсів в історію Національно-визвольної війни. Усе це зумовило появу цінної праці, зіпертої на багатій інформації. На жаль, двотомник В.Сухорукова “Історичний опис землі Війська Донського” побачив світ і став історіографічним фактом лише через замало не піввіку після укладення. Але таке запізнення, як виявилося не здрібнило його вартості. Праця залишалася найдокладнішим дослідженням з історії донського козацтва й водночас вносила свіжий струмінь у розробку проблематики Національно-визвольної війни.
В.Сухоруков був першим в історіографії, хто звернув увагу на такий важливий аспект як стосунки Богдана Хмельницького та його адміністрації з Військом Донським. Це логічно вписувалося в загальне прагнення дослідника до розгляду в контексті історії Дону взаємин українського та донського козацтв. Не в останню чергу і до першого, і до другого дослідника спонукала та багатюща інформація, що міститься у віднайдених ним джерелах із фондів Посольського приказу – цього компактного, природним чином сформованого джерельного масиву. Звернення В.Сухорукова до українсько-донських стосунків доби Національно-визвольної війни тим більше важливе, що донський чинник, як докладно з’ясував В.Брехуненко [3; 235-274], посідав одне з ключових місць у міжнародних комбінаціях, зав’язаних на українсько-польській війні.
В.Сухоруков влучно підмітив, що формуючи коло своїх основних союзників, БХмельницький прагнув залучити до участі у війні й Військо Донське [5; 313-316]. Вперше було зауважено конфронтацію тодішніх відносин між Українською козацькою державою й донським козацтвом. Не переймаючись з’ясуванням причинно-наслідкових зв’язків, В.Сухоруков не простежує джерела цієї конфліктності, її перебіг вплив на ходу Національно-визвольної війни та міжнародні відносини у чотирикутнику Україна-Кримський ханат – Польща – Московія. Дослідник виділяє й уривчасто розглядає лише один, проте ключовий аспект проблеми – реакцію Бахчисарая та Б.Хмельницького на морські походи донців до кримських берегів. Показано, що в 1649-1650 рр. Іслам-Гірей робить настирливі спроби завдати удару по Дону та прилеглому московському