Всього в королівському війську було близько трьох тисяч чоловік, рахуючи й українських добровольців (згодом на сеймі 1585 року Баторій виражав особливу вдячність за участь у справі князя Костянтина Острозького19). Поляки дивувались, як "жменя" війська могла так вплинути на татар20. Гетьман Ян Замойський у листі до віленського біскупа подає події навіть дещо ідеалізовано. За його словами, двоє українських утікачів з татарського полону (кременеччанин і черкасець) повідомили, що, дізнавшись про наближення королівського війська, татари з переляку втекли за Перекоп разом із сім'ями, худобою та всіма статками. Це дало Замойському підстави твердити, що з татарами можна було б легко справитись, якби не турки за їхньою спиною21. Але висновок Замойського був справедливий тільки частково – якщо б йшлося про розгром ханства. Але в питанні оборони українських земель достатньо було твердої волі керівництва Речі Посполитої і наявних воєнних сил. Що й показали події початку 1583 року. Цікаво, що і поляки на якийсь час повірили у власні сили. Коли у березні білгородський мурза Бакай знову рушив в бік України, навперейми йому до кордону відразу пішов Станіслав Влодек з тисячею жовнірів і татари відступили22.

Ще одна обставина могла сильно вплинути на поведінку татар. За повідомленням Костянтина Острозького від 5 лютого 1583 року, запорожці довідались, що хан дуже хворий. Очікуючи його смерті, можливі спадкоємці престолу розпочали міжусобну боротьбу. Брати хана нібито втекли за Дніпро на Жовті Води і навіть просили Острозького дати їм людей для встановлення своєї влади в Криму. Турки теж були заклопотані своїми справами – війною в Персії, куди збирався йти особисто султан. Власне, з 1581 року участь у перській війні брали і татари. Але хан без дозволу турків повернувся до Криму, хоча частина його війська і надалі залишалася в Азії. Назрівав відкритий конфлікт татар з турками23.

Але події кінця 1582 – початку 1583 року виявилися тільки прелюдією до розгортання ще більших козацьких виправ. В серпні 1583 року козаки зруйнували найбільшу турецьку фортецю Північного Причорномор’я Тягин. Це викликало затяжний турецько-польський конфлікт і на деякий час відволікло загальну увагу від татарського напрямку. Та після вичерпання конфлікту козаки знову взялися за своє. Наприкінці 1584 року вони напали на Очаків, чим завдали збитків не тільки туркам, але і татарам.. За уривчастими свідченнями, козаки спалили місто. Після цього татари на знак помсти пішли на Поділля, але були розбиті під Баром. На сеймі на початку 1585 року побоювались, що після закінчення війни з Персією турки таки підуть на Польщу24.

За повідомленнями татар, протягом 1584 року козаки п'ять разів нападали на них, забираючи коней, велику рогату худобу, овець та інше добро. Взимку 1584-1585 років теж згадуються кілька нападів козаків на татар. Кримські царевичі кілька разів збиралися походом на українські землі, але зрештою відмовлялися. Брат хана Алі-Агіб-Гірей в листі до Стефана Баторія від березня 1585 року писав, що з великими зусиллями відмовив своїх братів-царевичів від походу, пам'ятаючи про мир між двома країнами, і просив негайно прислати за це упоминки і додатково три тисячі талерів. Принагідно царевич нагадував-погрожував, що терпіння хана не безмежне, він зібрав сто тисяч війська і десять тисяч яничарів та готовий рушити через Дніпро25.

Та чергова затримка татар і на цей раз пояснювалася зовсім не декларованим терпінням. У Криму йшла довготривала і виснажлива міжусобна боротьба. Ще наприкінці правління Девлет-Гірея стався конфлікт між його синами Магмед-Гіреєм і Алди-Гіреєм. Коли ж Магмед-Гірей став ханом, то значна частина татар, насамперед ногаїв, які кочували між Азовським морем і Самарою, відмовилися підкорятися йому. Згодом від хана втекли два його інші брати – Алі-Гірей і Селамед-Гірей. Саме їх спіймали на Дніпрі козаки Оришовського. І вже тоді царевичі просили в короля допомоги для розв'язання своїх внутрішніх проблем.

Конфлікт у Криму затягнувся і мав несподіване продовження. Під тиском князів і мурз Магмед-Гірей відмовився виконувати наказ султана йти в новий похід до Персії. Фактично це означало розрив із Туреччиною. Хан навіть перейшов до наступальних дій і обложив Кафу. Султан послав до Криму каральну експедицію і нового хана – Іслам-Гірея. Кримська знать перелякалась і відступилась від Магмед-Гірея. Той був змушений тікати і на початку 1584 року загинув. Але боротьбу продовжив його син Саадат-Гірей. Він підняв повстання і за допомогою ногаїв захопив владу в Криму. Іслам-Гірей втік під захист турків до Кафи. Місцевий паша Осман знову втрутився в конфлікт, повстанці були розбиті, і через три місяці Іслам-Гірей повернувся до влади, а Саадат-Гірей втік до ногаїв на Поволжя26. За повідомленням Гейденштейна, Стефан Баторій був готовий використати цю ситуацію для нейтралізації Криму "на вічні часи". "Однак стани були сліпі і глухі" до пропозиції короля і сейм обмежився лише розмовами про способи оборони від татар27.

Саме