мають з кожної сторони по 10 і 15 весел, пливуть на веслуванні скоріше турецьких галер.

Ставиться також і щогла, до якої прив'язується в гарну погоду вітрило, але при сильному вітрі козаки пливуть на веслах. Човни не мають палуби: якщо ж їхній заллє хвилями, ті очеретяні канати охороняють від затоплення. Сухарі складають у барила довжиною в 10 футів (3 м), а в ширину близько 4 футів (1,22 м): дістають їх через втулку. Поверх того кожен козак запасається горщиком вареного проса й горщиком тесту, розпущеного у воді, що вони їдять змішавши з просом. Тісто це, смаком кислувате, служить козакам для їжі і для питва: називають його саламахою, тобто ласою стравою, хоча я не знаходив у ньому великої приємності і вживав у подорожах тільки при недоліку кращої їжі. Козаки під час походу завжди тверезі і якщо помічається п'яниця, отаман негайно наказує викинути його за борт: їм не дозволено також брати із собою горілку, тому що тверезість вважають необхідною при виконанні своїх завдань. Для помсти татарам за руйнування України козаки вибирають осінній час; заздалегідь відправляють у Запоріжжя зброю і запаси, необхідні для походу і для будівлі човнів. У Запорожжя збирається від 5 до 6 тисяч добрих, добре озброєних козаків, що негайно приймаються за будівлю човнів. Не менш 60 чоловік, митецьких, як ми вже сказали, у всіх ремеслах, трудяться біля одного човна й обробляють його через 15 днів, так що за два чи три тижні виготовляють близько 80 чи 100 човнів, з 4 чи 6 фальконетами на кожній. На човен сідає від 50 до 70 козаків, із яких усякий має шаблю, дві пищалі 6 фунтів пороху, достатню кількість куль і квадрант; туди ж кладуть ядра для фальконетів і необхідні життєві припаси".

Сучасник Г. Боплана префект Кафи Э.Д.д'Асколи про запорізькі чайки писав наступне: "Якщо Чорне море завжди було сердитим із древніх часів, то тепер воно безсумнівно чорніше і страшніше через численних чайок, усе літо спустошуючих море і сушу. Ці чайки довгуваті, на зразок фрегатів, уміщають 50 чоловік, йдуть на веслах і під вітрилом. Щоб вони могли витримувати жорстокі бури, їх обв'язують навколо бортів соломою... На море ж жоден корабель, як би не був він великий і добре збройний, не знаходиться в безпеці. Сподвижник Петра I віце-адмірал К.И.Крюйс також залишив запис про запорізькі судна: "Човни козацькі не мають палуб, довжиною від 50 до 70 футів (15,25?21,35 м), шириною 20 футів (6,1 м). Весел від 16 до 40, судно має кермо з носа і корми". Отже, максимальна довжина морської чайки доходила до 21,3м., ширина 6,1м., висота надводного борта в міделя 2, а осаду 1,25 м. Річкові чайки мали значно менші розміри. Досвід будівництва запорізьких суден у наступному враховувався при будівництві регулярного Російського флоту, зокрема, при будівлі дубель-шлюпок. Крім чайок запорожці будували ще і вантажні вітрильні судна прибережного плавання, що називаються дубами. Цією назвою козаки підкреслювали міцність своїх судів і навіть деяку їхній вантажність. Називали їх також дубась, дубина, дубки. Саме такі плавзасоби в 1615 році супроводжували чайки П. К. Сагайдачного при набігу на Кафі. Місцями їхньої будівлі були Київ, Січ (Запоріжжя), Перевалочна, Кодак, Новобогородицьк, а також райони впадання в Дніпро рік Самара й Орель.

Набіг козаків на чолі з П.К.Сагайдачним на Кафі (Феодосію) у 1615 році. З російської гравюри на дереві. XVII століття.

Дуб, чи вантажний човен, був плоскодонним із малим осіданням. У краях була палуба, а борта були укріплені брусами. У діаметральній площині встановлювали дві чи три щогли з рейковим вітрильним озброєнням. Деякі дуби мали довжину до 20 м, а ширину до 7 м і могли приймати до 100 тонн вантажу. Практика будівництва цих судів у наступному поширилася на інші кораблі, що також призначалися для перевезення вантажів.

5. Запорізька верф

Порушення кордону Російської імперії 20-тисячним загоном кримських татар, що випливали в Закавказзя, послужило приводом до початку Російсько-турецької війни в 1736 р.

Уже перший рік війни показав, що для успішного ведення бойових операцій проти добре укріплених фортець Очаків і Кинбурн, що закривали вихід із Дніпровського лиману, і для повної блокади їх, необхідні були не тільки сухопутні війська, але і флот.

Початок суднобудування на Дніпрові відноситься до другого Азовського походу Петра I у 1696 р.; до цього походу в місті Брянську, на р. Десні, що впадає в Дніпро, по велінню, гетьман Мазепа наказано було будувати кораблі. Особливому загону з 2500 чоловік, під керівництвом дворянина Неплюева, разом із запорізькими козаками, було доручено зробити на брянських судах напад на береги Криму. Так був покладений початок створення Дніпровської флотилії.

І вже з осені 1736 р. у Брянську знову стали спішно будувати мостові плашкоути для переходу армії Мінаха через Дніпро і Буг і 400 дубель-шлюпок, що повинні були пройти Дніпровські пороги і діяти в морі; крім того, будували малі прами, плоскодонні галери і конгебаси. Справа будівлі йшла повільно, а тим часом Мінах, що взяв на початку липня 1737 р. Очаків, настійно вимагав якнайшвидшого приводу судів із Брянська, розраховуючи з їхньою допомогою захопити береги лиману. Але командуючий армією дарма загрожував "за уповільнення" стратою; не допомагали і повторні