Далі, вже в середині XX ст., значний прорив у вивченні минулого некрасівців вдалося зробити В.Ф. Тумілевичу. Він протягом багатьох років зби-рав фольклор серед нащадків некрасівців. Завдяки його дослідницькій діяльності до наукового обігу було введено чимало пам'яток духовної культури (пісні, казки, історичні оповідання, легенди тощо). Збереження в них сюжетів та образів з самого ран-нього періоду існування некрасівців дозволяє з пев-ною кореляцією залучати матеріали так званої "усної історії" до вирішення питань відтворення минулого некрасівської групи, її внутрішнього по-буту, світоглядно-політичних настроїв тощо. Про-те, як слушно вважав сам вчений, слід пам'ятати про певну умовність окремих сюжетів через значну їхню трансформацію та модернізацію.

Так, наприклад, у фольклорній пам'яті некрасівців-переселенців на о. Майнос зберігалося пояснення стосунків некрасівців з липованами -представниками іншої групи росіян-старообрядців, які проживали поруч з некрасівцями на Дунаї та в ще деяких регіонах. Однак ці пояснен-ня, на наш погляд, детерміновані виправдання-ми чинників переселення частини некрасівців до Туреччини та ускладнюються своєрідними взає-минами з сусідніми спільнотами липован та не-красівців, які переселилися пізніше (перші - в 1814-1815 рр., другі - в 1870-х). Така чітка града-ція ("мы - корня некрасовского, а они - дунаки, дикари, липоване") зафіксована у фольклорних текстах. Мабудь вона впливає на пояснення сю-жетів минулого: для некрасівців - найбільш за-клятий ворог - "москаль", і тому вони не йшли на зустріч з Російським урядом, а ті, хто йшли, ті є "липованами", тобто були більш толерантни-ми до ідеї повернення до Росії ("не тільки не ви-казували особливого неприйняття до російсько-го народу, але й самі шли на зустріч нашим військам, які знаходилися на Дунаї, та пропону-вали свою допомогу"). Цей чюжет, скоріш за все, відбиває складну політичну диференціацію, яка мала місце серед некрасівців на Дунаї протягом кінця XVIII - початку XIX ст. Ці політичні партії стали ототожнюватися з різними групами (некрасівці, тобто ті, хто покину в Дунай та липовани, ті, які залишилися, і, навіть, перейшли на бік Росії).

Майже в цей же час продовжується робота по вивченню дунайської доби в історії козаків-некрасівців. У цьому плані багато було зроблено А.Д. Бачинським. Він здійснив значний археог-рафічний пошук в багатьох центральних та місце-вих архівах, у результаті якого вдалося виявити широке коло писемних джерел кінця XVIII - по-чатку XIX ст." Одне із джерел, яке дозволяє ха-рактеризувати перехід некрасівців до Росії в 1824 р., на привеликий жаль він не встиг опубліковати, друкується в цій збірці (див. № 2.1). На підставі цих джерел вченим розглядалися питання фор-мування та розвитку некрасівських спільнот на Дунаї, їх взаємин з липованським та українським населенням регіону в XVIII - на початку XIX ст., процеси переселення некрасівців у першій третині XIX ст. на лівий берег Дунаю (на території, які належали Російської імперії).

У 1980-х рр. з'явилося відразу дві узагальню-ючі статті з історії некрасівських козаків та їх місце в історії російського народу. В першій з них розг-лядаються некрасівські козаки як соціальний, а в другій - як етнокультурний феномен (робиться спроба визначення цієї групи, періодизації її історії, тенденції в зв'язках її представників з оточенням). Ці обидві роботи мали узагальнюючий характер та водночас виявили проблемні аспекти в історії некрасівського козацтва. Саме розуміння "некрасівської спільноти" визначило дискусійність - кого вважати за "некрасівців": всіх, хто в певні часи мав цю назву або лише тих, хто крім того стало зберігав ще й своєрідну козацько-демократичну структуру, несхилявся до співробітництва з Рос-ійським урядом, відстоював свою самобутність.

На сучасному етапі робота по вивченню не-красівців та їх регіонально-стадіальних форм про-довжується. Праці одного з молодих Красно-дарських дослідників Д.В. Сеня визначили ще одне коло питань - розвиток нащадків некрасівців в умовах Радянської влади у контексті загальної історії некрасівської групи. Він же своїм вдалим джерельнознавчим дослідженням переко-нує в необхідності продовження пошуку писем-них документів та матеріалів, щодо першого ета-пу - формування некрасівської спільноти на Ку-бані в першій третині XVIII ст.

Разом з тим, починаючи з 1960-х рр., загальні відомості про некрасівських козаків починають з'являтися в узагальнюючих працях з історії й етнології російського народу. Роботах енцикло-педичного змісту.

Слід також зазначити і такий факт, що некрасівці привертали увагу й інших гуманітар-них наук. Серед таких студій слід назвати ро-боти присвячені ідентифікації та світогляду на-щадків некрасівців Болгарії, традиціям у музич-ному фольклорі некрасівсько-липованського на-селення Подунав'я, говірковим особливостям різних груп некрасівців.

Можливо, що подальше вивчення некрасівців має розвиватися шляхом комплексного міждис-циплінарного дослідження, що сприятиме роз-в'язанню низки дискусійних питань сучасності (серед найменш досліджених питань слід назва-ти конфесійну історію та моменти, що зв'язані з впливом релігійних поглядів та практики на жит-тєдіяльність некрасівських козаків).

Дунайський період в історії некрасівського козацтва охоплює час другої половини XVIII - початок XIX ст., а також існування козацьких формувань уже в нових обставинах першої поло-вини XIX ст. Саме в цей час остаточно формуєть-ся ця етноконфесійна група російського народу. Разом з тим, значно ускладнює ці процеси внутрішньогрупова диференціація в політичному плані - розподіл на "проросійську" партію, тоб-то тих, хто толерантно ставився до думки про по-вернення до Російської імперії та умови зберегти свою релігію і "антиросійську", які будь-якою ціною прагнули уникнути контактів з офіційною церквою та урядовцями.

Передумовами такого роду розбіжностей можна вважати моменти