Також слід вказати і на такий момент, що в умовах постійної боротьби міх Туреччиною та Росією за домінування в західному та північному Причорномор'ї (період мешкання некрасівців співпадає з одним із найінтенсивніших часів за-гострення цієї боротьби) некрасівцям не можна було залишатися нейтральними. Майже кожно-го разу, коли держави знаходилися у стані війни (1768-1774, 1787-1791, 1806-1812, 1828-1829 рр.), від них вимагалося визначитися в своїх політич-них позиціях.

Дата першого оселення некрасівських козаків на Дунаї викликає в науці полеміку. З кінця XIX ст, багатьма дослідниками вважалося, що перші некрасівці переселилися сюди з Кубані у 1740-х рр. Разом з тим, інші дослідники ставлять під сумнів цю дату. Вони зазначають, що у відомих писемних джерелах немає прямого доказу її. Найперша згадка про некрасівські громади на Дунаї - 1761 р., після відвідання цього району Г. Босковичем.

Безумовно, слушним з іншої точки зору є ба-жання знайти прямий доказ переселення части-ни некрасівських козаків з Кубані на Дунай. А поки що ми можемо лише навести деякі факти, які нас переконують в тому, що це переселення мало місце.

Північно-Західне Причорномор'є було відоме некрасівцям з самого початку їхнього існування.

Вже у 1709 р. посланці Г. Некрасова побували на Нижньому Дністрі з дипломатичною місією. Крім того, ще в середині 1730-х рр. мали місце сумісні військові дії Буджацької орди, некрасівців і запорожців. В цей же час некрасівці Кубані підтримували тісні зв'язки з старообряд-цями Бессарабії та Добруджі, а також часто виїзджали сюди на промисел риби. Все це аргу-ментовано свого часу довів А.Д. Бачинський.

Наведемо ще одну групу фактів, які також стверджують, що вже на початку 1750-х рр. не-красівці Добруджі (поселення Слава, Сарикіой, Журилівка) активно включилися у конфесійне життя Північно-Західного Причорномор'я. На-приклад, в історії зі старообрядницьким єписко-пом Кубанським та Хотинської Раї Анфімом (кінець 1740-початок 1750-х рр.) згадується нео-дноразово про некрасівське населення на Дунаї. Цікаво, що запрошуючи цього єпископа до себе, на Дунай, некрасівці безпосередньо вказували на свою спорідненість з кубанськими старообрядця-ми-козаками.

Масове переселення некрасівських козаків до Дунаю відбувалося у середині 1770-х - на початку 1780-х рр. Воно було зумовлене тим, що після 1774 р. Російська імперія почала активні дії щодо приєднання земель Кримськго ханства (в тому числі - Кубані). Некрасівці були змушені шукати собі нові місця.

У цей самий час некрасівські козаки широко розселилися вздовж нижньої течії Дунаю та його лиманів (див. карту-схему, що додається). Більшість з них продовжує займатися рибальством.

Положення їх залишалося колишнім - вони не сплачували жодного податку, а несли військову повинність у Турецькій імперії. Усі внутрішні пи-тання вирішували отамани та "круг" (збір усьо-го дорослого населення). Знаходилися вони на Дунаї у безпосередньому командуванні Бабадагського сираксіра.

Однак російсько-турецька війна 1787-1791 рр., а також криваві бійки кінця XVIII - початку XIX ст., з задунайськими українськими козаками за рибні лови (хоча вони прикривалися і етнічни-ми, і конфесійними гаслами), зумовили переселен-ня частини некрасівців до Анатолії і Мармуро-вого моря. Можливо, що це переселення вказує і на політичну поляризацію в середині некрасівської спільноти. У той самий час утворилося дві гілки некрасівців: майноська та дунайська.

Ця соціальна та політична диференціація вже більш очевидна під час війни 1806-1812 рр., коли частина некрасівців допомагає російським військам. Саме тоді генерал-майор С.О. Тучков звернув увагу на бабадагських некрасівців та за-пропонував головнокомандуючому Російською армією М.І. Кутузову зробити їх нейтральними, а згодом і схилити їх до повернення на російські території. Його переговори з некрасівцями, з од-ного боку, та з Російським урядом, з іншого, за-кінчилися успішно. 25 липня 1811 року некрасівцям було видано "листа", у якому містилися інвеститури на нове підданство. Генерал Тучков, від імені імператора Олександра Павловича та за дорученням головнокомандуючого М.І. Голенищева-Кутузова оголосив, що всім некрасівцям, які побажають переселитися під владу Його Імпе-раторської Величності "вечное прощенне в прежних их винах против Государя й Отечества". Крім того, їм дарувалися пільги на три роки від будь-яких податків, надавалося право обирати собі засіб життя та становище, а також "кон-диції", тобто підстави, на яких вони побажали бути поселені; відводилися землі та дачі, давався ліс на побудову ста будинків без оплати; дару-валася свобода від рекрутських наборів, якщо вони побажали поступити до козацтва.

Внаслідок цього частина некрасівців пересе-ляється на лівий берег Дунаю, на території Росії -ВІ811-1813,1828-1831 рр. Цей процес переселення детально описаний у роботі А.О. Скальковського. Менш відомим є процес переселення 1817-1824 рр., стихійного і нечисленного, однак дуже прин-ципового для розуміння політичних настроїв некрасівських козаків на Дунаї.

Хоча Росія і не виконала своїх обіцянок про утворення на своїх землях некрасівського війська, однак надала значні пільги некрасівцям, які пе-рейшли на її бік. Серед них була і свобода спові-дання своєї релігії. Однак протягом майже всьо-го XIX ст. уряд проводив дуже суперечливу по-літику відносно старообрядців і некрасівців зок-рема. З одного боку, дозволяв некрасівцям мати церкву і дзвони (унікальний ви-няток для Росії з її негативним ставленням до ста-рообрядців, яким заборонялося будувати нові церкви та мати дзвони