Хоч різні кочевничі народи, які перевалювали через Крим, ніби зовсім поруйнували міста Криму, але в дійсности по відході тих кочевників, кримські міста далі існували. І саме в тих містах почало поширюватися християнство в дуже ранню добу. Є відомости, що християнські громади існували в Пантикапеї і Херсонесі вже в ІІІ-ІV стол. На вселенському соборі 325 року в Нікеї, згадується Боспорський єпископ, що відноситься до Боспору Кіммерійського, ц. т. Криму і Кубані. В V стол. згадується єпархія Сурожська на Криму. Старохристиянські пам'ятки мистецтва і архітектури зберігалися на Криму у великій кількости, починаючи з кінця IV стол. Лише в одному Херсонесі знайдено около 27 храмів з ІV-Х стол.

Найстарші храми в Херсонесі ІV-VІ стол. центрального заложення, у формі рівнораменного грецького хреста, згодом стали найбільш характеристичним типом української архітектури.

Також округлі будови, т. зв. ротонди, VІ-VІІ стол. були знані в менших храмах на Україні в ХІ-ХШ ст. Інший тип, т. зв. базилік, Криму, себто трьохнавні будови VІ-ІХ стол., згодом перетворені у посередній тип поміж базилікальною і центральною будовою, став найбільш поширеним типом будов старокняжої доби на Україні Х-ХШ стол. До цього новішого типу належить в Криму церква Св. Івана Предтечі в Керчі з половини VIII стол. і т. зв. Партенитська базиліка коло Гурзуфу з кінця VIII стол.
Відомі також базиліки, правдоподібно VI стол., в Мангупі і Ескі-Кермені. Все це дуже рідкі і цінні пам'ятки, не тільки для України, але і для цілої Европи.
В 375 році гуни розгромили роксолян і алян.
В цій боротьбі роксоляни і аляни користувалися своїми військовими базами на Криму, зокрема в Сугдею (Судаку) і Теодосії та перебували в Кримських Горах і так заховалися перед цілковитим погромом.

В VІІ-VІІІ стол., з постанням Хозарської держави, впливи її сягали до Криму. За свідоцтвом Теофана, за часів Цісаря Юстіяна III, алянський король Сароес (Сарродій) був союзником Візантії, згодом також в 703 році. Візантійський письменник Константин Порфирородний з Х стол., каже, що аляни не тільки були незалежні, але перешкоджали хозарам мати зв'язок з Кримом. Поміж єпархіями під зверхністю візантійського цісаря Льва Мудрого, згадується „Алянія" під числом 62, а за Палеолога Старшого „Алянська Митрополія" була під числом 74. Аляни згадуються в історичних документах на Криму ще в XIV стол., коли там були „Алянські парохії". Про це свідчать і писання Маріно та інші джерела, про суперечности херсонеських і Готських митрополитів.

Від VI стол. Крим підпадає під зверхність Візантії, яка має свої корабельні бази в Херсонесі, Керчі, Сугдею і кількох менших на півдні. Одначе, так само, як і в античні часи, влада Візантії сягла лише на саме південне побережжя Криму. Місцевий елемент з роксолян і алян далі опановують внутрішній Крим і мають притягаючу силу до Києва. Сама Київська держава мала великий вплив і значення в Криму, вважаючи цю землю приналежнoю до Руси. Про це свідчить цілий ряд історичних фактів.

З життя Степана Сурожського знаємо про напад Руси, під проводом кн. Бравлина на Сурож (Судак), коли русини коло 800 року знищили ціле побережжя від Корсуня до Керчі. В походах Руси на малу Азію 842 року брали участь „тавриди", себто кримчаки. Візантія, знаючи це тяготіння Криму до Києва і „Меотської Руси” (Тмуторокані), дуже пильнувала своєї зверхности і при різних нагодах, коли мала військову перевагу, особливо на морі, старалася обмежити права і впливи старокняжої Київської держави на цю землю.

Наприклад, в договорі князя Ігоря з Візантією про „Корсунську страну", говориться, що князь не може мати там своєї волости, не може воювати в тій землі і вона не може піддатися йому. В умові візантійського цісаря Цимісхія з кн. Святославом, обов'язують князя не нападати на Корсунську землю. Нарешті здобуття Херсонесу (Корсуня) Володимиром Великим коло 987 року, ніби через „зраду" оборонців, красномовно свідчить, що в Корсуні був староукраїнський елемент, чи йому споріднений, дуже сильний.

Для Київської, староукраїнської держави, очевидно, було дуже важне мати постійний зв'язок торговельний і політичний з Кримом, як природнім продовженням своєї території. Зокрема велике значення для Києва мали пристані Козлов (Євпаторія), Корсунь (Херсонес), Сурож (Судак), Кірчев, або Корчево (Керч). Сурож була особливо зручна для малих кораблів і мала інтензивний корабельний зв'язок з Трапезундом на Анатолійському побережжі Малої Азії. Знова важливий суходільний шлях лучив Сурож з Києвом через Олешки. В другій половині XIII стол. центр торговлі з Сурожу зосередився в Кафі (Теодосії).

З здобуттям Царгороду хрестоносцями в 1204 році, побережжя Криму було під впливом венеційців з їх великою торговельною фльотою. В століттях. ХІІІ-ХV перевага перейшла до ґенуезців, які мали велику торговельну базу в Кафі, також в Сугдею і Балаклаві. Вплив ґенуезців сягав далеко до корінної України, зокрема, по Дністру до Білгороду (Акерману), Бендер, Сорок, доходячи аж до Хотина над Дністром (Гл. V. Sicynsky, L'Ucraina е іl mondo Mediterrano "Europa", Roma 1951, Х-ХІ, р. 138-142)

Навала татар-монголів на Україну, захопила також і Крим. В північній степовій частині Криму