З описів Криму перш. половини XIX стол., крім згаданого вище Кларка, цікава подорож французького маршала Мармона 1834 р. Він згадує корабельні доки в Севастополі, які тоді якраз будувалися. З інших джерел знаємо, що там працювало найбільше українських майстрів і ремісників корабельного будівництва, переважено з бувших запорожців. Далі Мармон каже про фабрику смушків в Євпаторії, добування соли з соляних озер коло Євпаторії і Перекопу. Про Керч пише, що річно там переходило 400 кораблів, згадує також рибний промисел і консервацію риб „голяндським способом". Закінчує опис Керчі так: „Зо всіх приємностей, якими нас оточували, я був особливо зворушений козацькою піснею і найбільш прекрасні голоси співали сумні, мелянхолійні пісні, наповнені солодкою мельодією".

Втрачення зверхности над Кримом Туреччиною не давало спокою турецькому уряду. В половині XIX стол. була ще одна спроба Туреччини опанувати Крим. Була створена коаліція Англія-Франція-Туреччина, з участю також Італії. Військові кораблі переводили облогу Криму в роках 1854-1855, але без особливого успіху. При тім, зовсім не бралось на увагу інтереси і стремління місцевого населення Криму і України, тільки коаліція мала на увазі здобути вільний торговельний доступ до Криму. Між тим на самій Україні, з вибухом Кримської війни 1854 р., віджили традиції українського війська та ворожости до російської імперії. Царські заклики на весні 1855 р. про добровольців на війну, українське селянство, особливо на Київщині і Поділлі, використало для самочинного творення Українського козацького війська. Цей рух, під назвою ,,Київська Козаччина", було криваво придушено московським військом і засланням провідників на Сибір.

Хоч в кримській війні, військово-морська перевага була по стороні коаліції, одначе, 11-місячна облога Севастополя закінчилася умовою з російським урядом, за якою Крим далі залишався за російською імперією при тім без ніяких забезпечень чи полегчі для місцевого населення. Таким чином Росія мала можливість далі провадити безоглядне винищування татар та русифікацію Криму.

Заселення Криму українцями, відбувалося рівночасно з заселенням цілої степової України, з якою Крим все був у тісному контакті та творив природне і господарське продовження української території. Вкінці XVIII і XIX стол. це заселення українським селянством було дуже інтензивне і переводилося мирним шляхом, без ніякої допомоги, а скорше з перешкодами з боку російської адміністрації. Наплив українських хліборобів на Крим залежав ще від спеціяльних обставин татарського життя і побуту. Річ в тому, що татари, як колишні кочевники не були схильні до хліборобства. В старі часи татари на Криму обробляли свої лани з конечности, працею невільників, яких набирали головно з українських військових і цивільних бранців. Коли невільників бракувало, або вони вже не існували, то татари зовсім покидали хліборобську працю, більше займаючись садівництвом, скотарством і торгівлею. Коли ж кримські землі російський уряд почав роздавати своїм дворянам", тоді російські поміщики вербували хліборобів, головно з українських селян. Згодом земля переходила до рук українських селян природним шляхом, арендою і купівлею на власність.

І так протягом XIX стол. степова частина Криму опинилася переважно в руках українського селянства. Російська адміністрація записувала українців, звичайно, як „русские і тому офіційна російська статистика подавала фальшивий образ населення Криму. Все таки і за цією офіційною статистикою в 1897 р. в Криму було 63 тисячі українців, причім за окремими повітами українців було: в пов. Перекоп 22%, Євпаторія 21%, Керч 16%, Севастополь 13%, Теодосія 12 %. Натомість татари складали лише 13 % до всього населення Криму.

Перед першою світовою війною українці щільно заселювали не тільки північну, степову частину Криму, але багато українських сел було під Симферополем, де розмовляли українською мовою. Саме ті українські села доставляли до міст сільсько-господарські продукти та мали певні торговельні зносини з корінною Україною. Татарські аули жили зовсім відокремлено, своїм життям і відогравали малу ролю в економічному життю краю.

Інша ділянка життя і побуту, яка була обсаджена українцями, — це морська торговельна і особливо військова фльота. Протягом цілого XIX і початку XX стол. матроси, підстаршини і технічна обслуга Чорноморської фльоти складалася у великій більшости з українців. У Чорноморській військовій фльоті були навіть, таємні українські гуртки, що плекали національну свідомість і українські державницькі традиції поміж матросами і підстаршинами фльоти. Навіть назви військових кораблів за царських .часів залишалися ще давні українські, як ,,Гайдамака", "Запорожець", „Україна", "Кубань". Одна з севастопольских заток мала назву ще до недавна „Козацької".

Чорноморська фльота була дуже ослаблена під час російсько-японської війни 1904-1905 р. коли в морському бою в Цусимській протоці (поміж Японією і Кореєю) загинула краща частина Чорноморської фльоти. Тому під час світової війни 1914-1917 рр. Чорноморська фльота активно не виступала, навіть проти Туреччини. Життя в Криму проходило спокійно, не рахуючи тих тягарів, які населення терпіло в зв'язку з війною. Під час першої світової війни одинокий раз Туреччина зробила військову демонстрацію під Одесою, вистріливши кілька гарматних стрілень на неукріплене торговельне місто, з двох крейсерів, які позичила Німеччина для турків.

Під час революції в Російській імперії 1905 р. неспокій, заворушення і одвертий виступ проти російського царського уряду був саме на тих військових кораблях Севастополя, де екіпаж був у переважаючій більшости з українців. Повстання тих кораблів, коли були потоплені в морі офіцери московської національности, закінчилося, як