відомо, перемогою тої частини фльоти, яка була обсаджена у значній частині москалями і залишилася вірна царському уряду. Одинокий дреднавт „Потьомкін" не був переможений, не піддався і причалив до Констанци в Румунії. Комендантом цього революційного корабля був свідомий українець, підстаршина фльоти Дерев'янко, а вів корабель військовий інженер, теж свідомий українець, Ол. Коваленко. Власне, на „Потьомкіну" був одинокий українець-старшина і він став фактичним капітаном корабля.
Російський уряд, максимально сприяючи розвитку мореплавства і товарообміну Балтійського моря, в належній мірі не дбав про такий розвиток на Чорному морі. Тому, порівнюючи, навігація кримських пристаней, була невелика. За офіційною статистикою 1911 року причалило до кримських пристаней кораблів: Євпаторії 127 кораблів 138 тис. тон, Севастополя — 70 кораблів 49 тис. тон, Теодосії 152 кор. 250 тис. тон, Керчі 35 кор. 51 тис. тон. („Статист. Ежегодник Россіи 1913 г., Петербург 1914, XI, ст. 58).
З вибухом революції 1917 р. і розвалом російської імперії та створенням Української Центральної Ради в Києві, зразу віджили традиції української фльоти. Вже в березні 1917 р. почала діяти „Чорноморська Генеральна Рада", що складалася з українців-старшин, підстаршин, і матросів військової фльоти з осідком у Севастополі, а які перед тим гуртувалися в українських таємних організаціях „Кобзар". Чорноморська Генеральна Рада мала таку вагу, що половина кораблів фльоти пливала під українським прапором. По містах Криму постали місцеві Революційні Комітети, що спочатку складалися з росіян, українців, і караїмів (семіти з колишньої Хозарії).
Татарська національно-революційна діяльність проходила в формах, подібних до української діяльности. Про це писали і російські ,,Южн. Ведомости", підкреслюючи, що татари ,,пішли по стопах українців". Також на „З'їзді Народів" (був. російської імперії), який був організований Центральною Радою, що відбувся в Києві в серпні 1917 р., брали участь кримські татари. Делегатський з'їзд 1-2 жовтня 1917 р. в Симферополі для скликання татарського парляменту „Курултай", постановив скликати цей парлямент 24 листопада, але він не відбувся. В міжчасі в листопаді 1917 р. Українська Центральна Рада проголосила приєднання трьох північних повітів Криму до України, з чого повстав конфлікт з росіянами і татарами. В грудні 1917 р. татарський делегатський „Курултай" вибрав свій уряд і директорію з 5 осіб, на чолі з Чембеєм. Влада цього уряду не сягала на цілий Крим і взагалі не виявляла великої політичної активности.
А в скорому часі, 13 січня 1918 р., — владу в Криму захопили на короткий час російські большевики в Симферополі. За відомостями ,,Больш. Сов. Енцикльопедії" (т. 35, ст. 306-318), зв'язок цього большевицького правління з іншими кримськими містами був слабий, а кримські села зовсім не були заступлені. Одначе і цей большевицький „Центр. Испол. Комітет", як каже „Сов. Енцикльопедія", "через зраду троцкістів" виніс постанову, прихильну до Берестейського миру, який був заключений поміж Німеччиною, Україною і Росією, з визнанням Самостійної Української Народної Республіки. Таку саму прихильну до Берестейського миру постанову виніс „Губерніяльний з'їзд Советів" дня 6 березня 1918 р.
Між тим український уряд в Києві робив потрібні приготовання до опановання Чорного моря, без чого було неможливе і саме існування української держави. Дня 23 грудня 1917 р. при Українській Раді в Києві створено Морський Секретаріят, згодом Морське міністерство. Законом 13 березня 1918 р., У.Н.Республіка перебрала всю військову і торговельну фльоту Чорного моря, що перед тим належала до російської імперії. Розуміється, що це в першій мірі відносилося до Криму.
Дальшим актом було обсадження Криму українським військом, тим більше, що в Криму російські большевики зміцнювали своє становище і була небезпека зовсім втратити чорноморську фльоту для У. Н. Р.
Десятого квітня 1918 р. Запоріжська дивізія під проводом полк. Болбочана, вирушила в похід на Крим. Інша група українських військ була під проводом полк. Натієва. Не зважаючи на сильний опір большевиків, що складалися з московських частин, українська дивізія з боєм пробилася через Старий Запорізький Шлях по лінії Мелітопіль—Сиваш і дня 29 квітня обсадила Джанкой та стала під Симферополем. Місцеве населення радо витало українське військо, а місцеве самоврядування признало українську владу, про що була спеціяльна постанова. Обсадження Криму українським військом стало сигналом для військової фльоти в Севастополі. В той же день 29 квітня 1918 року о год. 4 пополуд. ціла військова фльота в Севастополі урочисто підняла прапор Української Народної Республіки і тим прилучилась до української держави. Цей акт відбувся без ніяких інцидентів, навпаки з великим піднесеним настроєм і пієтизмом матросів і цілого екіпажу фльоти. Проголошення перебрання влади на Україні гетьманом Павлом Скоропадським, прийняла Чорноморська фльота на другий день так само в повній дисципліні і порядку. Нарешті у вересні 1918 р. український уряд з представниками Криму — татарами, німецькими кольоністами і українцями — підписав умову про прилучення Криму до України, з забезпеченням Криму внутрішньої автономії.
По Берестейському мирі німці, вмішуючись до українських внутрішніх справ, почали провадити свою політику і в Криму, спочатку йдучи по лінії турецьких інтересів. Як відомо, Джафер Сейдамент, що під час першої світової війни втік з Криму до Туреччини, склав з турецьким урядом умову про протекторат Туреччини над ,,незалежним Кримом", а по Берестейському мирі повернувся до Криму з групою турецьких старшин і став, за підтримкою німців прем'єр-міністром місцевого кримського уряду. Урядування Сейдамента тривало дуже коротко: від 18 травня до 5 червня, коли німці передали урядування ген. Сулькевичу (литовський татарин, а фактично російський