У квітні 1788 року для захисту Севастополя з суходолу було створено угрупування російських військ, до складу якого за твердженням Ф.Лашкова входив і 3-й дивізіон кримських татар [3; 59]. У той самий час на захист Сімферополя було відряджено татарський півдивізіон. Надана Лашковим інформація входить у суперечку зі свідченнями І.Муфтія заде, згідно з якими на цей час Кримсько–татарське військо було представлено лише двома дивізіонами. Водночас зазначимо, що це питання на сьогодні залишається відкритим. Поряд з цим зазначимо, що виконуючи наказ російського уряду по охороні Кримського півострова, татарські загони весь час входили до більш великих угрупувань російських військ. Так, до військ, що охороняли з суходолу базу і місто Севастополь, крім татарського дивізіону, входили полки донських козаків під керівництвом генерал–майора Денисова, полковника Суліна, полковника Агєєва, майора Пушкарьова, нововербований грецький дивізіон та регулярні відділи російської армії [3; 59].

У період між весною 1788 та 1790 років дивізіони Кримсько–татарського війська несли службу безпосередньо на території півострова. Крім охорони узбережжя Криму від можливого турецького десанту, татари, як і козаки інших формувань російської армії, супроводжували пошту, посадових осіб під час їх подорожей Кримом. Татари несли варту по лісах та навколо соляних озер; їх було залучено і до пошуку та переслідування втікачів та розбійників, до доставки естафет між містами та селищами півострова [4; 4].

Перемоги російського флоту під керівництвом адмірала Ф.Ушакова зняли загрозу турецького десанту. Це призвело до збільшення чисельності татарських дивізіонів та їх переорієнтації на інший театр бойових дій.

Навесні 1790 року з татар Криму було сформовано ще чотири дивізіони. Всі шість дивізіонів під керівництвом полковника Мєгметша бея, князя Кантакузіна було відправлено на російсько–польський кордон; перед здійсненням переходу козаки мали отримати від кошторису нову амуніцію та коней [3; 6]. Князь Г.О.Потьомкін особисто наказав російській адміністрації чинити допомогу Таврійським дивізіонам під час їх маршу. В ордері від 1 травня 1790 року він писав: “Як Таврійські дивізіони мають слідувати кріз Бориславль і Кременчук, то...предписати, щоб протягом всієї дороги їм було надано усіляку допомогу к скорішому слідуванню до призначеного місця” [5; 20]. Однак ідея передислокації кримських татар на “Північ” з’явилась ще у 1788 році, коли князь Г.Потьомкін писав В.Каховському про необхідність набору татар-волонтерів [6; 74]. Згідно з розпорядженням князя, татарські старшини Велішах мурза, Абдула Веліч, Азамат мурза, Осман мурза і Мегметша мурза повинні були збирати партії татар по 50–100 чоловік, видаватиїм по 30 карбованців на спорядження та відправляти до Кременчука. Цікаво, що Потьомкін розпорядився віддати татарам раніше “відібрану зброю” і дозволяв козакам взяти з собою “одного ефендія” [6; 74].

З цього приводу слід зазначити, що ідея передислокації татарських загонів з Криму виникла через загрозу турецьких десантів та татарського повстання на півострові. Російська адміністрація уважно слідкувала за діяльністю мусульманського духовенства та реквізицією зброї у місцевого населення. Водночас переміщення Кримсько–татарського війська з Криму дозволяло російському урядові до певної міри зняти ці обмеження і, таким чином, продемонструвати довіру до цього військового формування.

У 1790 році дивізіони було зупинено на марші ще в Чернігівському намісництві, де вони приєднались до складу корпусу генерал-аншефа Кречетникова. На жаль, ми на сьогодні не можемо сказати, як зарекомендували себе козаки Таврійських дивізіонів під час служби у вищезгаданому корпусі. Проте відомо, що наприкінці 1792 року Кримсько-татарське військо одержало наказ повернутись до Криму, де відразу після їх повернення уряд ліквідував ті чотири дивізіони, що були створені двома роками раніше. Два інших дивізіони продовжували свою службу до 1796 року, коли після смерті Катерини ІІ вийшов наказ про їх скасування [4; 6].

Створення Кримсько–татарського війська, яке проіснувало лише 12 років, можна вважати першою спробою російського уряду привернути кримських татар до військової служби. Той факт, що у зв’язку з так званими “наполеонівськими війнами”, уряд Олександра І у 1806 – 1807 роках прийняв рішення про створення чотирьох козацьких полків з кримських татар, переконливо свідчить підтвердженням успішності першої спроби, здійсненої адміністрацією князя Г.О.Потьомкіна-Таврійського. Зазначимо, що історія цього формування, безперечно, потребує подальшого дослідження, в якому пріоритетними повинні бути пошук та опрацювання нових історичних джерел по даній проблемі.

ЛІТЕРАТУРА

Полное собрание законов Российской империи. — СПб., 1830. — Т. XXII.

Габаев Г. Законодательные акты и другие документы о военной службе крымских татар в рядах войсковых частей, предков нынешнего Крымскаго Коннаго Ея Величества Государыни Императрицы Александры Федоровны полка // Известия Таврической ученой архивной коммиссии (ИТУАК). — Симферополь, 1914. — № 51.

Лашков Ф. Охрана Крыма во вторую турецкую войну 1787 – 1791 года (по архивным материалам) // ИТУАК. — Симферополь, 1889. — № 8.

Муфтий заде И. Очерк военной службы крымских татар с 1783 по 1899 год (по архивным данным) // ИТУАК. — Симферополь, 1899. — № 30.

К истории управления Новороссии князем Г.А.Потемкиным // Ордера 1790 и 1791 г. / собрал А.Богумил. — Екатеринослав, 1905.

Ордера князя Г.А.Потемкина–Таврического В.Каховскому // ИТУАК. — Симферополь, 1891. — № 12.