утверждаєм: аж от тих часов пана Косинського за атамана не меть, і овшем на Українє заразом з нас іншого на тоє мєсцє надалєй за недель чотирі наставить; а потом в послушенствє королю є. м., не чинячи жадного размерія з суседьми посторонними панств є. кор. милости, на звиклі месцех за пороги бить; леш жадних ані представ, шкод ані кривд жадних в державах кнежат їх милости і в маєтностях приятельських їх; є. м. кнежати Александра Вишневецкого старости черкаского і іних на тот час їх милості будучих і теж в маєтностях і державах слуг їх не мевать і не чинить; збеги, здрайци кнежат і м. слуг їх до нас збеглих видавать і тих у себе не переховивати стрелбу, гдє колвєк взятую на замках, местах, яко і державах їх, окром Трнпольских вернуть; также і хорогве, коні, бидла і речі рухомиє, тепер в маєтностях кнежат їм мілость побраниє, вернуть маємо; также челядь обоє плоті, которая єсть при нас, от себе отправить; і вечне у кнежат їх м. в стародавнєй мілості мешкать і ніколи протів їх м. з жадним человеком не приставить і овше їх м. служить».
Лист цей як вже вказувалося, підписали Криштоф Косинський і Іван Кречкович — писар войсковий іменем всего войска», Претвич, Вишневецький, Гульський і два волинські пани — Боговитин і Гулевич.
Ударивши тричі князю Острозькому «в поклін», Косинський був відпущений з військом «на волю».
Повернувшись на Запорожжя, козаки, однак, не виконаали обіцянки щодо усунення Косинського, в навпаки, під його керівництвом розпочали підготовку до нового повстання проти шляхетського панування в Україні. Черкаський староста Олександр Вишневецький, дізнавшись про те, писав королю, що цього разу Косинський настроєний куди більш серйозно, ніж раніше, і вже думає не про спустошення панських маєтностей, а про те, щоб «вивернути до грунту все пограниччя і нас усіх побити».
З усіх кінців України — Полісся, Переяславщини, Брацлавщини, Київщини — йшли і йшли на Запорожжя люди, готові взяти участь у новому повстанні. Косинський озброює їх. Прагнучи заручитися підтримкою російського уряду, він звертається до царя по допомогу. Останній не полишає без уваги прохання запорожців, надіславши на Січ гроші і припаси. Водночас була видана спеціальна грамота, у якій цар вимагав від Косинського вирушити з козаками до Сіверського Донця, щоб дати відсіч татарським ордам. Однак за тих умов, у яких перебували запорозькі козаки, здійснити це було неможливо.
Олександр Вишневецький у листі до польного гетьмана С. Жолкевського повідомляв, що на Січі зібралося багато тисяч козаків, готових до нового повстання, що «К. Косинський... зі своїм військом готується... спустошити коронні землі... дав присягу великому московському князеві перейти до нього на службу з усім своїм військом і віддав йому вже все пограниччя більш як на сто миль на тих кордонах; у листі своєму до них великий московський князь називає себе вже царем запорозьким, черкаським, низовським і послав на Запорожжя сукно і гроші».
Те ж саме стверджував у листі до короля і Жолкевський: «Косинськяй присягав з усім своїм військом великому князеві Московському і віддав було вже під його владу все пограниччя більш як на сто миль».
Закінчивши підготовку, Косинський у травні 1593 р. із військом вирушив на Черкаси.
По-різному висвітлюється в історичній літературі цей останній похід і остання битва Косинського. Дослідник В. Голобуцький на основі аналізу багатьох джерел пише, що Косинський виступив із Січі з двохтисячним військом, яке поділив на два загони: один плив Дніпром на човнах, а інший рухався пішим ходом. Біля Черкас вони зійшлися докупи й розпочали облогу міста. Замок, у якому засіли староста Олександр Вишневецький з військом і шляхтою, був оточений зусибіч і підданий обстрілу з суші і Дніпра.
Поява під Черкасами запорожців надихала місцеве населення на нові виступи проти панства і закріпачення. Повстання поширювалося дедалі більше.
І щільне козацьке оточення, і постійні обстріли, і зростаюче повстання змушували Вишневецького шукати якогось порятунку з того скрутного становища. Як і раніше, він вдається до хитрощів і підступництва. Розуміючи, що зараз найголовніше — обезглавити козаків і повстанців, посилає до Косинського людину з пропозицією про переговори, для чого запрошує його до себе. І Криштоф Косинський, взявши з собою загін у 150 найвідданіших козаків, прибув до Черкас.
Під час переговорів він був підступно убитий. Польський хроніст Іоахим Бельськнй прямо вказує, що вбивцями були «слуги кн. Олександра Вишневецького».
Так закінчив своє життя й гетьманування один з перших ватажків перших народних повстань в Україні Криштоф Косинський. Однак з його смертю, як очікували польські магнати, повстання не вщухло, воно поширилося й далі. Козаки не зняли облоги з Черкас. Лише у серпні, після того як Вишневецький дав їм гарантії на володіння майном і вільний перехід з Січі у міста і села Київського воєводства і навпаки, козаки полишили місто. Восени вони вирушили до Києва і обложили його, але напад татар на Запорожжя змусив їх терміново повернутися до Січі.
Та це аніскільки не применшило настороженості панівної верхівки щодо намірів козаків і населення. С. Жолкевський писав до короля: «Така у них непокірність і сваволя, що вже ніяк не зважають ні на Бога, ні на короля, ні на що інше. Треба було б заздалегідь те зло відвернути, щоб з того чогось гіршого не сталося».
Відгомін славних діл коронного гетьмана Криштофа Косинського ширився Україною. Козаки,