РЕФЕРАТ
на тему:
“Київ – столиця Давньоруської держави”
Ця яскрава сторінка в історії Києва заслуговує більш докладного й уважного ставлення. З епохою Київської Русі пов'язана історія не тільки нашого міста і нашої держави, але й історія Європи й Азії, тому що вплив Київської Русі був величезним. Давньоруська держава була закономірно виниклою політичною спільністю і, поєднуючи понад двадцять народів, зіграло важливу роль у їхній історії. Політична структура його ґрунтувалася на васалітеті знаті. Видозмінюючи свою форму, ця держава проіснувала аж до 30-х років XІІІ століття й упала під ударами монголо-татарських полчищ.
Київ напередодні й у період утворення єдиної Давньоруської держави.
У VІІІ - ІX ст. соціально-економічний розвиток східних слов'ян йшов ще швидше, ніж у VІ - VІІ ст. Найбільш високі темпи розвитку були властиві Середньому Подніпров'ю , що усе більше висувалося на перше місце в східнослов'янському світі . Уже на рубежі VІІІ - ІX ст., в епоху спаду хазарського панування в південноруських степах, тут склалося державне об'єднання за назвою "Російська земля". У нього входили полянське, северянське і частково древлянське князівства. "Російська земля" була політичним і територіальним ядром майбутньої великої Київської держави. Місто виявилося в центрі процесу "збирання земель", що завершився наприкінці ІX століття утворенням єдиної Давньоруської держави.
У цей час почався швидкий ріст площі міста, значно збільшилася кількість його жителів за рахунок припливу населення з інших районів Русі. На цей час приходиться остаточне становлення Києва як ранньофеодального міста і перетворення його в один з найбільших торгово-ремісничих центрів Східної Європи. За свідченням арабського письменника аль-Істархи, Київ у першій половині X століття був більше столиці Волзької Болгарії - Булгара. "Руси складаються з трьох племен, з яких одне з них ближче до Булгару, а цар його живе в місті, що називається Куяба (по-арабськи - Київ), що більше Булгара".
Протягом ІX - X століть Київ поступово підкорив своєї влади майже всіх східних слов'ян: галявин, словен, кривичів, древлян, радимичів, жителів півночі, вятичів, хорват, уличей, дреговичів, дулібів, тиверців, а також неслов'янські племена: весь, чудь і меря.
Історична роль Києва як центра східних слов'ян почала визначатися в період їхнього колонізаційного руху на південь. У літописних джерелах знаходимо свідчення того, що з початку ІX століття участилися завойовницькі походи російських дружин. У "Житії св. Георгія Амастридського" є згадування про те, що "погибельний своїм ім'ям і справами народ Русь" спустошив Північне Причорномор'я, береги Малої Азії від Константинополя до Синопа. У "Житії св. Стефана Сурозького" говориться про те, що "російська рать" зі своїм князем Бравлином приблизно в той же час спустошила візантійські міста на південному узбережжі Криму. Візантійський уряд вів з київськими князями мирні переговори, однак, їхні результати, видимо, не могли надовго задовольнити амбіції правителів молодого і досить агресивної держави.
Значною віхою в зовнішньополітичній історії Русі ІX століття був візит російського посольства до візантійського імператора Феофілу в 838 році, а в 839 році - до франкського короля Людовика Благочестивого в Інгельгеймі. Цей факт був зафіксований у Бертинській хроніці єпископом Пруденцієм. Задачею посольства у Візантії було, імовірно, установлення мирних відносин, порушених нападами русів на Крим і Амастриду. У Візантії посольство від кагана русів зустріли доброзичливо, тому що встановлення дружніх відносин з Руссю відповідало цілям імперії. Титулом "каган", яким імператор Феофіл називали правителя Русі, величали київських князів. Він зустрічається в "Слові про закон і благодать" (Володимир Святославич) і серед софійських графіті (Святослав Ярославович).
У давньоруському літописі "Слово о полку Ігоревом" перше датоване згадування про місто приведено під 862 роком, коли в Києві княжили Аскольд і Дір(860 - 882).
Вже в правління Аскольда і Діра, у 860 році давньоруське військо здійснило свій перший, (але далеко не єдиний ), завойовницький похід на Царьград (або Константинополь - столицю наймогутнішого в стародавності держави: Візантії; нині - Стамбул, найбільше місто Туреччини). Розрізнені набіги на візантійські землі і розгарбування міст слов'яни починали з найдавніших часів. Але цей організований похід на столицю Візантійської (або Східної Римської )імперії продемонстрував народам і племенам, що оточували слов'ян, що зросла економічна і військова міць Київської Русі. Російський флот у складі 200 судів зненацька ввірвався через Босфор до Константинополя і 18 червня осадив його . Тільки бура врятувала столицю імперії від повного розгарбування. Цей похід відбився в сучасних проповідях патріарха Фотія, яких з жахом розповідав про те , що Константинополь ледь не загинув від російських мечів. Він відзначав також ріст київської держави: "горезвісний народ ріс , поневоливши області навколо себе і загордившись по-цьому про себе високо, підняв руку на царство ромеїв". Венеціанський хроніст Іоанн Диякон затверджував , що руси пішли "із тріумфом". Незабаром, ймовірно при імператорі Василеві 1 (867-886), між Києвом і Царьградом відбувся обмін посольствами, був укладений мир і навіть якась частина русів (можливо, члени князівської дружини) прийняли християнство. Відомо, що одночасно з походом на Візантію російські дружини в тому ж році зробили похід на узбережжя Табористана(Південний Прикаспій).
Становлення Києва як столиці великої ранньофеодальної держави сприяло подальшому розвиткові міста. Його правителі і населення підтримували широкі зовнішньополітичні і торгівельні зв'язки. Через місто проходили важливі торговельні шляхи, у тому числі легендарний "шлях з варяг у греки". Арабські письменники і географи ІX - X століть уже добре знали й описували Київ як