У 907 році Олегом був початий успішний похід на Царьград, у якому, за свідченням літопису, брало участь 80-тисячне військо. Результатом став мирний договір, винятково вигідний для Київської Русі, що одержала право безмитної торгівлі. На основі цього договору був складений договір 911 року, також вигідний для русичів.

Але киян займали відносини не тільки з Візантією. Іншим важливим напрямком зовнішньополітичних устремлінь київських князів наприкінці ІX - початку X століть був район Каспійського моря і Закавказзя, що входив до складу Арабського халіфату. За повідомленням Масуди, у 909 - 910 роках російське військо на 500 турах піднялося по Дону, і, перетягнувши тури у Волгу, спустилися в Каспій. Основні сили були спрямовані в Північний Азербайджан, а невеликий загін з XVІ судів захопив Табористан, де спалив місто Сарі. На зворотному шляху руси послали Хазарському каганові за невтручання частину добутих багатств, однак той по-зрадницькому напав на стомлену довгим походом російську дружину. Після триденної битви руси потерпіли поразку. Олег майже усе своє життя провів із дружиною в походах, навіть жити віддавав перевагу не в столиці, а то на одній, то на іншій границі держави.

Ігор, син Рюрика, хоча і став уже дорослим , не починав спроб відняти владу в Олега, здається, у силу не тільки причин особистого характеру, але і, видимо, не страждаючи зайвим марнославством, і розуміючи, що як державний діяч Олег багато в чому його перевершує. У 903 році Олег по власному розсуду вибрав для Ігоря дружину, що назавжди залишилася в народній пам'яті як княгиня Ольга. За даними деяких істориків, наречена була родом із Пскова і носила інше ім'я. Можливо, що ім'я Ольга вона прийняла на знак поваги до Олега, що замінив Ігорю батька. Літопис говорить, що Олег правив у Києві 33 роки. Про те, як він закінчив свої дні достовірних даних немає, але широко відома, і навіть оспівана в поемі А.С. Пушкіна "Піснь про віщого Олега" легенда про смерть цього князя. Літопис говорить про пророкування, зробленому Олегові волхвами, що йому призначено прийняти смерть від свого улюбленого коня. Відтоді Олег на коня не сідав. Пройшло кілька років, і Олег, довідавшись , що кінь його давно вмер, посміявся над пророкуванням. Князь захотів побачити останки свого улюбленця, і, наступивши на череп, сказав: "Його чи мені боятися?" У ту ж мить його вжалила, що таїлася в черепі змія. Так говорить легенда. Історики ж націлені більш прозаїчно, вважаючи більш достовірної засновану на непрямих даних версію про загибель Олега під час повернення його з дружиною додому, по закінченні одного з численних завойовницьких походів. Олега поховали на горі Щекавиці, що дотепер має другу назва - Олегівка, Олегова гора. Літописець оповідає, що після смерті Олега "народ стенав і проливав сльози". Олег, як бачимо, не тільки жахав своїх ворогів, але і був гарячо підданими.

Як би там ні було, у 912 році, після смерті Олега, київським князем став Ігор (912 - 945). Початок його князювання збігся з різким загостренням внутрішнього становища Русі. Деякі племена вийшли з підпорядкування Києва, у першу чергу - уличі і древляни. Організувавши проти них військовий похід, київський князь здобув перемогу і на кару збільшив з них данину. Після завзятої трирічної боротьби з уличами Ігорю удалося захопити їхню столицю Пересечень.

І в зовнішній, і у внутрішній політиці Ігор намагався виглядати не гірше свого попередника, однак, удача в ратній справі йому супроводжувала менше, ніж Олегові . У 941 році, Ігор намагаючись скористатися тим, що Візантія воювала в цей час з арабами, зробив похід на Константинополь, але зазнав невдачі . Візантійський флот був збройний "грецьким вогнем". Більшість російських судів було спалено.

У 944 році зміцнілі російські дружини вдруге рушили на Костянтинопіль, бажаючи взяти реванш. Але візантійський імператор, виславши назустріч посольство з багатими дарунками, домігся між Візантією і Руссю "вічного світу ".

У 943 році російські дружини здійснили новий великий похід на західне узбережжя Каспійського моря і повернулися з багатим видобутком . За повідомленням Ібн-Мискавейха, вони захопили Дербент і столицю Албанії Бердаа. Крім того, у літописі згадується, правда без подробиць, про те, що з 920 року Ігор воював з печенігами.

Древляни час від часу бунтували, і Ігор, намагаючись них втихомирити і покарати за непокору, наклав на них зовсім непомірну данину. Це викликало в 945 році чергове повстання в Древлянській землі, у результаті якого Ігор був убитий. За словами Нестора, що древляни вирішили, що "потрібно умертвити хижого вовка, або вся череда буде його жертвою". По легенді, Ігоря страчували дуже жорстоко - прив'язали за ноги до двох нахилених дерев, а потім стовбури відпустили. Дерева, випрямившись, розірвали київського князя. Убивши і поховавши Ігоря недалеко від Коростеня, древлянський князь Малий спробував не тільки звільнитися від влади Києва, але і захопити київський престол. Однак, йому