Реферат з історії України

Київська Держава за перших князів

Утворення держави з центром у Києві

Розвиток виробництва у праукраїнців зумовив зростання продуктивності праці, удосконален-ня землеробських знарядь. Відпала потреба у спільному обробітку землі. Земля та все виро-щене на ній переходило у власність окремих родин. Сім'ї, що жили на спільній території, об'єднувалися в сусідську територіальну громаду. Поміж членів громади по-силювалося майнове розшарування. Родоплемінна знать, старійшини, воєначальники зосереджували у своїх руках ба-гатства. Праукраїнці того часу мали своєрідний суспільний устрій, що дістав назву військової демократії. Поступово племінна верхівка перетворювалася на землевласників, а вільні общинники поповнювали категорії залежного населення.

З розкладом родоплемінного ладу замість племінних союзів поступово утворювалися нові територіальні об'єднання — князівства, які очолювали князі. Центрами їх стали «горо-ди»: у полян, наприклад, - Київ, у сіверян - Чернігів. Для утримання влади, захисту своїх земель та завоювання нових територій князі формували військові загони - дружини.

Процес об'єднання князівств у єдину державу прискорюва-ло ускладнення зовнішньополітичної ситуації, зумовлене Великим переселенням народів. Через причорноморські й приазовські степи хвилями накочувалися кочовики, великого лиха завдавали авари, хозари, з півночі слов'янам загрожува-ли нормани.

Найбільшим було державне об'єднання, до якого входили поляни, деревляни й сіверяни. Літописець називає його Русь-кою землею. Історичним її ядром стало Середнє Подніпров'я. Сучасники - арабські й візантійські автори називали перше державне об'єднання східних слов'ян Руссю, а народ, що населяв його, - русами. Оскільки центром цієї держави був Київ, в історичній літературі вона дістала назву Київська Русь.

Походження назви «Русь» - одне з найдискусійніших питань історичної науки. Досить поширеною є точка зору, за якою Русь VI-VII ст. ототожнюється з об'єднанням кількох союзів племен - полян, сіверян, уличів. Воно займало територію між Десною та Россю й Тясмином, Горинню та Сеймом і Сулою. Тут розта-шовані кілька річок з однокорінними назвами - Рось, Росава, Росавиця, - що, можливо, й покладено в основу назви «Русь».

Інша версія свідчить на користь іраномовного походження назви. Можливо, «Русь» походить з сарматської мови (rhos — світло). Таку назву могло мати одне з сарматських племен, яке згодом було асимільовано антами, від яких уже й була сприй-нята назва праукраїнцями.

Деякі дослідники вважають, що назва «Русь» має північне походження. Вони виводять її від фінської назви шведської території ruotsi, a саму Русь розташували на території, опано-ваній новгородськими словенами.

Князі Дір і Аскольд

Під 862 р. літописець згадує київських князів Діра й Аскольда. Очевидно, вони були остан-німи зі слов'янської династії князів, початок якій поклав Кий. Правили вони, напевно, у різні часи, їхнє князювання позначилося низкою видатних подій. Дір уже володів значною територією. До його столиці приїздили купці з інших країн.

Розголосу набув морський похід руських дружин під прово-дом Аскольда на Константинополь. Кораблі русів йшли з такою швидкістю, що вісники із захоплених ними поселень не встиг-ли попередити Константинополь про небезпеку. На світанку 18 червня 860 р. руський флот із 200 лодій увірвався до бухти Золотий Ріг. Берегова сторожа не встигла натягти над поверхнею води велетенський ланцюг, яким завжди надійно перекривала вхід до бухти. З лодій висадилися воїни і одразу почали облогу мурів столиці Візантії. У місті виникла паніка. Імператор із військом на той час перебував у поході проти арабів. Візан-тійський автор описав цю подію так: «На-род вийшов з країни північної... й племена піднялись від країв землі, тримаючи лук і спис, вони жорстокі й немилосердні, голос їхній шумить, мов море».

Руси хотіли захопити місто ураз, а коли це не вдалося, розпочали облогу і пограбу-вали передмістя. Але переконавшись, що місто їм не здобути, зняли облогу і з вели-кою здобиччю повернулися додому. Обло-га Константинополя стала своєрідним пунктом відліку руської історії у грецьких хроніках. Візантія визнала східнослов'ян-ську державу.

На думку деяких учених, за часів кня-зювання Аскольда розпочалося поширен-ня християнства на Русі. Але хрестилися лише дружинники князя та дехто з най-ближчого його оточення. Князь був одним із перших християн на Русі. Але нове віросповідання зустріло запеклий опір широких мас і значної частини панівної верхівки. Наслідком такого спротиву стало насильницьке усунення Аскольда з київського столу.

Правління Олега в Києві (882-912)

У той час, як Руська земля міцніла, на півночі східнослов'янські племена ворогували між со-бою. Це протистояння завершилося запрошен-ням новгородців князювати на Русь варяга Рю-рика, який намагався силою підкорити племена. Після смерті у 879 р. Рюрика правління в Новгороді перейшло до його воєводи Олега, котрий був опікуном Рюрикового сина Ігоря. Так утвердилася династія Рюриковичів. Правив Олег від імені малого Ігоря, але фактично був повновладним князем. Очевидно, протистояння зі слов'янськими племенами набуло надзвичайної гостроти, тож Олег із княжим сином мусив піти з Новгорода.

У 882 р. він зі своєю дружиною спустився на човнах по Дніпру й оволодів Києвом, убивши тамтешнього князя Ас-кольда. Олег проголосив Київ своєю столицею. За його правління були об'єднані майже всі східні слов'яни, що стало вирішальним кроком на шляху створення держави Київська Русь. Влада Києва по-ширилася не тільки на полян, деревлян і сіверян, а й на ільменських (новгородсь-ких) словенів, кривичів, радимичів, білих хорватів, уличів, на неслов'янські племе-на чудь і мерю.

Наприкінці IX — на початку X ст. Русь досягла значних успіхів на міжнародній арені. Одним із важливих заходів Олега була спроба захистити державу від нападів варягів. Він домовився з ними, що сплачу-ватиме щорічно 300 гривень данини, якщо