Яка з існуючих нині теорій походження Русі відображена в уривку?

КИЇВСЬКА РУСЬ ЗА КНЯЗЮВАННЯ ОЛЬГИ ТА ЯРОСЛАВА

Реформи княгині Ольги

Після смерті Ігоря через неповноліття його сина Святослава регентом стала мати Святослава княгиня Ольга. Про її походження та життя до того часу, коли вона стала великою княги-нею київською, відомо мало. Збереглися напівлегендарні відомості, на підставі яких можна вважати Ольгу дочкою псковського володаря, васала київського князя.

Ольга жорстоко придушила повстання деревлян, помстившися за смерть чоловіка, повернула Деревлянську землю під владу Києва, обклала її даниною. Щоб запобігти но-вим заворушенням, вона змушена була провести реформи, унаслідок яких було запроваджено чітко встановлені норми повинностей.

Поширювалася феодальна власність на землю. Виникали нові городи, що були господарськими осередками. Ольга мала власні села — Ольжичі, Будутине і свій «град», тобто замок, — Вишгород. У Києві знаходилася офіційна резиденція Ольги. Це був великий двоповерховий кам'яний будинок, прикрашений архітектурними деталями з мармуру та червоного шиферу.

У «Повісті минулих літ», розповідаючи про прийом Ольгою деревлянських послів, літописець дає опис її кам'яного палацу. Місцезнаходження його було вказане до-волі точно, що й підтвердили археологічні розкопки. На схилі Андріївської гори в Києві (над садибою № 38 по Андріїв-ському узвозу) було виявлено фундаменти палацу Ольги.

За Ольги виріс міжнародний престиж Русі. 946 р. велика княгиня в супроводі ве-ликого почту відвідала Константинополь, її прийняв візантійський імператор Кос-тянтин Багрянородний, і хоча угоди вони не уклали, проте досягли домовленості про тісніші зв'язки Київської Русі з Візантією. Прийом Ольги візантійським імператором і почесті руській княгині при візантійському дворі були дипломатичним актом, що засвідчив зростаючу роль Києва. Ольга прийняла християнство.

Київська Русь підтримувала дипломатичні відносини з іншою великою державою середньовічного світу - Німецьким королівством. Країни обмінялися посольствами. 961 року німецьке посольство прибуло до Києва з метою поширення на Русі християнства, але успіху воно не мало.

Святослав (957-972)

У 957 р. київським князем став Святослав Ігорович. Він уславився передусім своїми по-ходами, в яких провів майже все життя. Внутрішнє управління країною він полишив спочатку на матір, а потім на синів.

Святослав був дуже невибагливим. У походах спав на землі, підклавши під голову сідло. Перед походом завжди попере-джав ворогів: «Іду на ви!». Святослав здійснив ряд успішних походів: у 965 р. завдав поразки Хозарському каганату й зруй-нував Ітиль - його столицю, воював проти ясів (осетинів) і касогів (адигейських племен) на Північному Кавказі, повернув під владу Києва в'ятичів, які платили данину хозарам, вдало воював з булгарами, котрі жили на Середній Волзі.

Усі ці походи мали велике значення для зміцнення давньо-руської держави і розвитку господарських відносин, бо відкри-вали купцям волзький торговельний шлях до східних країн, сприяли освоєнню Подоння, Приазов'я, Кубані. На Таманському півострові, зокрема, виникла велика руська колонія - князівство Тмутаракань.

Домігшись перемоги на сході, Свято-слав у 968 р. вирушив у перший дунай-ський похід на допомогу Візантії у війні з Болгарією. Розгромивши болгарське вій-сько, зупинився у Переяславці на Дунаї, куди збирався перенести свою столицю. Він говорив: «Хочу жити я в Переяславці на Дунаї, бо то є середина землі моєї. Адже там усі добра сходяться...»

У відсутність Святослава до Києва підступили печеніги. Одному хлопчині, який знав мову чужинців, вдалося пройти через печенізьке оточення та повідомити руського воєводу Претвича про скрутне становище Києва. Воєводі хитрістю вдалося зняти облогу міста. Невдовзі прибув Святослав із дружиною. Бояри й мати йому докоряли: «Ти, княже, чужої землі шукаєш і дбаєш про неї, а свою полишив. Нас же мало не взяли пе-ченіги, і матір твою, і дітей твоїх». Але князь знову став зби-ратися на Дунай.

Перед новим походом у Болгарію Святослав реформував систему державного правління. Він замінив племінних вождів у трьох найважливіших центрах на своїх синів: Ярополка посадив у Києві, Олега - у Вручому, в деревлян, Володимира - в далекому Новгороді. Упорядкувавши таким чином державу, 970 р. князь вирушив у другий дунайський похід.

Однак ситуація на Балканах змінилася не на користь Русі. Візантія, що втягнула Святослава у війни, злякалася швидких перемог русів та зміцнення Київської Русі й стала підтримува-ти болгар. Сили були надто нерівними. Три місяці (971 р.) руські дружини боронилися в Доростолі (місто в Болгарії). Нарешті у липні Святослав зважився на вирішальну битву. Він звернувся до воїнів із закликом стояти міцно й дати відсіч ворогу, на що вони відповіли: «Де голова твоя ляже, там і наші голови ми зложимо».

У битві грекам було завдано великих втрат, але важкоозброєна кіннота імператора переломила хід подій на його ко-ристь. Русам довелося повернутися до Доростола. Святослав змушений був погодитися на переговори і підписати мир, відмовившись від завойованих земель у Подунав'ї. Греки відпустили русів, забезпечивши військо (лишилося близько 22 тис. із 60 тис. воїнів) провіантом.

Проте Візантія боялася навіть пере-моженого Святослава. Тому візантійський імператор Цимісхій послав до печенігів свого дипломата і за великі гроші найняв одного з ханів, аби той зненацька напав на виснажене руське військо. Зима застала Святослава у дорозі, й він збирався зиму-вати на одному з дніпровських островів. Тут і напав на нього печенізький хан Куря. У бою Святослав загинув. Сталося це 972