Ґрунтовні дослідження окремих напрямків, проблем, ідей окремих представників української політичної думки зроблено такими вченими, як І. Бегей, С. Гелей, М. Горєлов, В. Горбатенко, В. Горський, О. Забужко, В. Кравченко, І. Кресіна, А. Круглашов, О. Лукашевич, А. Манжул, Ю. Мицика, Є. Нахлік, І. Огородник, Ю. Римаренко, В. Ребкало, М. Русин, С. Світенко, П. Шляхтун та багато інших.

Систематичне дослідження розвитку ідеї державності в українській політичній думці проводиться такими вітчизняними дослідниками як М. Кармазіна, Б. Кухта, О. Потульницький, Ю. Левенець, О. Скакун, авторськими колективами під керівництвом О. Семківа та Ф. Кирилюка.

Дана книжка претендує стати певним продовженням попередніх досліджень, ще одним камінчиком у міцний фундамент української держави.

Кирило-Мефодіївське товариство та політичні погляди його учасників

Після розгрому декабристського руху та офіційної заборони масонства на території Російської імперії настав час реакції, пов’язаний з іменем царя Миколи І. Для України він відзначився подальшим наступом на її права, нівелюванням її особливостей та державницької пам’яті. Як відзначав Г. Сергієнко, у цей час продовжувався "наступ самодержавства на рештки автономії України. У 1835 році Київ позбавлено традиційного Магдебурзького права — магістрат перетворено у міську думу, залежну від місцевих властей. Урядовими постановами припинено чинність в південно-західних і литовських губерніях Литовського статуту і доповнюючих його сеймових конституцій та поширено на ці області закони Російської імперії. 4 березня 1843 р. Литовський статут втратив силу в Чернігівській та Полтавській губерніях"

Певним струсом, що активізував громадську думку в Україні стало польське антиросійське повстання 1831 року, що охопило також і частину Правобережжя. Головнокомандувач російських військ фельдмаршал ОстенСакен закликав українських селян доносити на своїх панів, які взяли участь у повстанні чи навіть арештовувати їх, обіцяючи в обмін свободу. Російський уряд дав розпорядження Малоросійському генерал-губернатору князю М. Рєпніну сформувати козацькі полки для придушення повстання.

У той же час, деякі з представників польської правобережної шляхти, багато з яких належали до спольщених українських аристократичних родів, під впливом популярних в тогочасній Європі ідей Й. Гердера та романтизму почали захоплюватись історією і героїчним минулим свого краю. Наслідком розвитку настроїв місцевого патріотизму стало формування в польській літературі так званої "української школи", представники якої оспівували героїчне минуле козацької доби. Козакофільські настрої приводили до таких явищ, як, наприклад, реорганізація поміщиком Ржевуцьким маєтку в козацькому дусі, а Тимко Падура, переодягаючись бандуристом, намагався поширювати революційні ідеї серед українського селянства співаючи по селах власні твори, написані українською мовою та стилізовані під козацькі думи.

Козакофільська шляхта пропагувала ідеї українського відродження та відновлення козацтва в рамках відбудови Речі Посполитої.

Польське повстання 1831 року серйозно налякало уряд Російської імперії. У ході його доволі жорстокого придушення російська влада намагалась підірвати не лише економічну основу польського визвольного руху, конфіскуючи майно повстанців (правда, невдовзі більшість конфіскованих маєтків була передана родичам репресованих, чи передана їм у оренду), а й знищити духовні передумови польського патріотизму. З 1832 року російська мова стала єдиною офіційною у всіх установах Правобережжя, закрито значну кількість костьолів. Всі польські навчальні заклади перетворено на російські, а Крем’янецький ліцей — закрито. Його бібліотека і наукові збірки перевезено до Києва, де вони стали основою для створення навчальної бази Київського університету святого Володимира. Відкритий 1834 року він, за задумом імператора Миколи І, повинен був стати цитаделлю "обрусения края".

Університет, заснований за імператорським указом, повинен був також замінити собою Києво-Могилянську академію як центр світської освіти із значними історичними і гуманістичними традиціями. Сама академія перетворювалась на заклад, що готував виключно служителів православної церкви.

Однак, створення центру вищої освіти в давній князівській столиці мало своїм результатом наслідки, багато в чому протилежні задумам імператора. "Київ з його молодим університетом став осередком культурного життя де зустрічалися між собою спольщені українці Правобережжя зі зросійщеними українцями Лівобережжя. Тут, на перехресті ріжних культурних впливів, на ґрунті так багатому історичними споминами, прокидалася українська національна думка й поширювалася до ідеї славянської взаємности. Вплив польської літератури надавав їй радикальний відтінок"

Хоча основну масу студентів і викладачів Київського університету св. Володимира складали вихідці з російського дворянства та правобережної польської шляхти, ті з них, хто не забув свого українського походження, чию пам’ять розбудила "Історія Русів", і чия свідомість формувалась під впливом "Енеїди" І. Котляревського та творів харківських романтиків, стали творити нову українську національно-політичну думку.

Процес оволодіння умами молоді ідеями служіння власним нації і народу, який ототожнювався з трудящими і пригніченими масами населення, розвивався, як вже зазначалось вище, у контексті тогочасних європейських тенденцій.

Відзначаючи цю особливість синхронізації розвитку визначальних політичних тенденцій тогочасних Європи та України, В. Шевчук і М. Тараненко пишуть: "На початку 40-х років XIX ст. центром українського національно-визвольного руху стає Київ. Студенти і молоді викладачі університету організували тут таємний гурток "Київська молода", поставивши за мету сприяти розвитку духовних сил української нації та звільненню селян із кріпацтва. На своїх засіданнях гуртківці обговорювали майбутнє України, вивчали праці французьких філософів-утопістів — Сен-Сімона, Фур’є, цікавилися процесами відродження сусідніх народів: поляків, чехів, хорватів, сербів, болгарів, словаків, словенців і мріяли "щоб усі слов’яни стали добрими братами" і "брат з братом обнялися і поговорили слово тихої любові во віки і віки""

Цей гурток став ідейним та організаційним предтечею найбільш відомого українського політичного товариства кінця