На польськомовних джерелах основного програмного документу Кирило-Мефодіївського товариства наголошував і його загальновизнаний автор М. Костомаров. У ході допитів, намагаючись пом’якшити свою провину перед царатом, він зробив спробу довести слідству, що автор твору йому не відомий, а сам М. Костомаров лише переклав українською мовою знайдений ним на Волині текст під назвою "Подністрянка". При цьому він свідчив, що "Цей твір один з тих, що у віршах і в прозі розпускали поляки для збурення українців під час свого заколоту і відрізняється в багатьох місцях їдким та мерзенним тоном не тільки проти царюючої влади, але і проти ідеї влади взагалі"

У своїй доповіді російському цареві Миколі І від 26 травня 1847 р. шеф жандармів О. Ф. Орлов відзначав:"... Костомаров говорить, що рукопис "Закон Божий" у перший разом він списав з одного бажання збирати рідкості, а в другий — тому, що знайшов у ній подібність із "Пілігримкою" Міцкевича і хотів порівняти їх. Дійсно, рукопис "Закон Божий" є ні що інше, як переробка книги Міцкевича; переробка ж у тому полягає, що в "Пілігримці" усе пристосовано до Польщі, а в "Законі Божому" — до Малоросії. Костомаров думає, що ця переробка зроблена поляками, що незабаром після заколоту думали хвилювати і малоросіян"

Однак ця позиція М. Костомарова під час слідства, його намагання "відмовитись від авторства" та перекласти вину за написання "Книг буття..." на анонімних польських заколотників, можуть бути пояснені як його бажання вивести з-під удару царської охоронки своїх товаришів. При цьому не можна відкидати і певної композиційної схожості "Книг буття..." із відомим твором геніального польського поета. Як зазначав відомий вчений М. Возняк, "Літературну форму і схему для розвинення своїх думок узяв автор "Книг битія українського народу" з "Книг польського народу" Адама Міцкевича. Одначе на запозиченій схемі дав автор зовсім оригінальний твір, де вивів свою ідеологію визвольного панславізму, визначаючи в цім визвольнім змаганні окрему почесну месіяністичну ролю Україні. Під таким кутом дивиться автор і на всю історію України, про яку нема й згадки у Міцкевичевих "Книгах польського народу". Само собою зрозуміле, що, змальовуючи месіяністичну ролю України наш автор розійшовся з Міцкевичем в освітленні неодного історичного моменту"

Варто також пам’ятати про те, що, незважаючи на всю неоднозначність трактування української проблеми учасниками декабристського руху їх вплив на формування ідеології братства був незаперечним. Особливо це стосується такої декабристської організації, як Товариство об’єднаних слов’ян, засадничі програмні ідеї якого, в значній мірі, знайшли своє відображення в головних документах Кирило-Мефодіївського товариства. О. П. Павелко з цього приводу, зокрема, зазначає: "Кирило-мефодіївці були спадкоємцями ідей декабристів і, у першу чергу, Товариства об’єднаних слов’ян. Це яскраво підтверджує програмний документ Кирило-мефодіївців "Книги буття українського народу, де прямо вказується на Товариство об’єднаних слов’ян як на свого ідейного попередника, бо воно теж мало на меті повалення самодержавства, ліквідувати кріпосництво й об’єднати всі слов’янські народи в одну федерацію"

У той же час канадський дослідник політичних поглядів учасників Кирило-Мефодіївського товариства І. Сидорук наголошував на тому, що "Членам Товариства були відомі польські і російські таємні організації, але натхнення їхньої діяльності прийшло від західного романтизму, романтичного націоналізму (включаючи слов’янофільство в його західно-слов’янській версії)"

Такою ж є і позиція відомого історика Д. Дорошенка: "Ідеологія політичного українського товариства, що постало в половині 40-х років у Київі під назвою "Кирило-Мефодіївського Братства", носить виразний слід впливів західно-європейської революційної ідеології 30-40 років"

Окрім ідей західноєвропейських, російських та польських революціонерів, до своєрідних джерел "Книг буття українського народу" можна віднести також і ряд наукових розвідок членів Кирило-Мефодіївського товариства, присвячених питанням слов’янофільства та історичній долі слов’ян. Серед них особливе місце належить праці "Юридичний побут поморських слов’ян" одного з лідерів так званого "революційно-демократичного крила" Кирило-Мефодіївського товариства М. Гулака.

На цей факт звертає увагу такий відомий дослідник ідейно-теоретичної спадщини Товариства як Г. Я. Сергієнко. Він, зокрема, зазначає, що "... "Книгу буття українського народу" слід вважати твором, що виник на Україні під впливом повстання декабристів та польської революційної думки і зазнав певної переробки і доповнення уже в 40-х роках з боку Костомарова (і, можливо, Гулака), який певну частку ідей запозичив у Шевченка. На це вказують частково й чорновий текст твору українською мовою, що зберігається у слідчій справі Костомарова, а також окремі місця з творів Шевченка"

Микола Гулак народився в 1822 року на Полтавщині в небагатій дворянській сім’ї. У 1843 році він закінчив юридичний факультет Дерптського (Тарту, Естонія) університету. 16 липня 1844 року цим університетом йому було присвоєно ступінь кандидата права. У 1845-1847 роках працював на різних чиновницьких посадах в канцеляріях київського, подільського та волинського генерал-губернаторів. М. Гулака прийнято вважати лідером радикального крила Кирило-Мефодіївського товариства, яке виступало за рішучі дії в справі ліквідації російського самодержавства та кріпосництва. Після викриття Товариства на слідстві він намагався взяти на себе максимальну відповідальність, вигороджуючи товаришів. За вироком отримав найважче покарання — 3 роки ув’язнення в одиночній камері Шлісельбурзької фортеці і подальше заслання на 5 років в Перм. Після відбуття заслання, працював певний час на півдні України, а з 60-х років XIX сторіччя — на Кавказі. Займався педагогічною діяльністю, автор ряду праць з історії, філології, філософії, математики, історії літератури, перекладів з грузинської та азербайджанської мов. Довів місцеве походження славнозвісної поеми "Витязь в тигровій шкурі". Помер 1899 року