Літературна продукція полемістів була невеликою за обсягом. Протягом кіль-
кох десятків років дискусій представники обох ворогуючих таборів разом узяті
написали всього 20—ЗО творів. Та вони ретельно читалися і палко обговорювалися
при дворах тих небагатьох магнатів, які ще трималися православ'я, в тісних при-
міщеннях братств по всій Україні. Утягнувши суспільство в цю першу для нього
справжню ідеологічну полеміку, вони сприяли піднесенню рівня його усвідомлення
самого себе і свого місця в навколишньому світі.

Релігійна полеміка кінця XVI — початку XVII ст. висвітлила ряд наболілих
проблем українського суспільства. Вона піднесла дедалі зростаючу напруженість
між Польщею та Україною на високоемоційний ідеологічний рівень. Католицька
Польща тепер поставала як цілковита протилежність українському суспільству.
Та українцям дорого коштувала культурна конфронтація з поляками: вона змусила
українську верхівку вибирати між власною застиглою та зубожілою культурною
спадщиною й привабливою польсько-католицькою культурою. Тому не дивно, що
величезна більшість приймала католицтво й згодом неодмінно полонізувалася.
Внаслідок цього українці втратили свою еліту — шляхту. Ці явища мали епохальне
значення в їхній подальшій історії.

Іншим побічним продуктом конфронтації між православними й католиками,
що мав далекосяжні наслідки, став, зокрема, поділ українців на дві конфесії. Це
поклало початки багатьом різким відмінностям, які пізніше розвинулися між східни-
ми та західними українцями. Проте цей період ніс не лише невдачі для українського
суспільства: релігійна полеміка спричинилася до культурного піднесення, а ворож-
неча з поляками сприяла чіткішому усвідомленню українцями своєї самобутності.

ПОВСТАННЯ

Повстання 1648 р. стало одним з найбільших катаклізмів української історії.
Повстання аналогічних масштабів, сили й наслідків і справді важко знайти на перших
етапах нової історії Європи. Але чому саме Україна? Які властиві їй риси спричи-
нилися до цього грандіозного вибуху? Щойно освоєні Київщина, Брацлавщина та
Чернігівщина, що стали ареною повстання, були унікальними не лише в Речі Поспо-
литій, а й в усій Європі. По-перше, ці землі належали чи не наймогутнішим
та найбагатшим в Європі магнатам, а по-друге, їх заселяв люд, готовий і здатний
рішуче боротися за свої інтереси. Інакше кажучи, в новоколонізованій Україні
одні з найбільших в Європі феодалів-гнобителів зіткнулися з одним з найнепо-
кірніших народів.

Великою мірою ця ситуація була наслідком того, що Україна відігравала роль
кордону. Власне, присутність «Дикого поля» уможливила виникнення козацтва й да-
ла змогу магнатам назбирати величезні землеволодіння. Вибуховість ситуації поси-
лювалася слабкістю королівської влади в Речі Посполитій. Не в змозі власними си-
лами обороняти кордони, король дарував магнатам величезні ділянки землі за умови,
що вони самі захищатимуть їх. З тієї ж причини він мовчки погоджувався,
хоч і лише до певної міри, із зростанням козацтва. Проте із швидким посиленням
обох цих явищ королівський уряд утратив над ними контроль і нічого не робив,
щоб розв'язати загрозливі протиріччя, що загострювалися на українському погра-
ниччі. 

Напередодні Великого повстання

Хоч магнати великою мірою спричинилися до освоєння чи, як висловлювалися
польські історики XIX ст., «цивілізування» України, вони також були чинником
нестабільності й напруженості, що стали хронічними хворобами суспільства. Ке-
руючись принципом «сильний завжди правий», вони постійно вдавалися до на-
сильства у конфліктах зі своїми підлеглими та іншими магнатами. Ці егоцентричні,
анархічні тенденції, а також слабкість авторитету королівської влади у порубіжних
землях змусили поляків визнати, що «на Україні править беззаконня». Схиль-
ність магнатів до застосування грубої сили найяскравіше проступала в їхньому
ставленні до селян. Установивши вільні від повинностей слободи і в такий спосіб
заманивши у свої величезні землеволодіння селянство, вони обкладали селян по-
винностями, як тільки минав термін слободи. Вимоги шляхти дедалі зростали,
особливо після того як козацько-селянські повстання, здавалося, зазнали остаточної
поразки у 1638 р.

Ще недавно вільних селян змушували відробляти на своїх панів по три-чотири
дні щотижня. Додатково вони мали виконувати на користь феодалів різно-

манітні повинності, водночас продовжуючи сплату в королівську казну податку
за хату та худобу. Та цього ще було замало: магнати часто здавали свої воло-
діння в оренду, згідно з якою орендар отримував собі в прибуток усе, що здатен
був витиснути з селян понад встановлену кількість. Орендарями часто ставали
євреї, які не мали права володіти землею, а лише могли орендувати її. Напри-
клад, у величезних володіннях роду Острозьких сиділо 4 тис. орендарів-євреїв,
а у 1616 р. більше половини українських земель, що належали Короні, орендува-
лися єврейськими підприємцями. Прагнучи повернути з прибутком вкладені ними
гроші за відносно короткий період у два-три роки, вони нещадно визискували
селян та виснажували землі, не дбаючи про майбутні наслідки. Нерідко орендар
вимагав, щоб селяни працювали на нього по шість-сім днів, виганяючи їх у поле
за допомогою магнатських слуг.

Іншою формою оренди стало надання тимчасової монополії на виробництво
і продаж горілки та тютюну орендареві, який потім вимагав від селян яку завгодно
плату за ці високо ціновані продукти. Немає потреби доводити, що все це не
додавало євреям-орендарям популярності серед українського населення. За словами
англійського історика Нормана Дейвіса, участь євреїв у жорстокій експлуатації
селян шляхетсько-єврейською спілкою «була єдиною найвагомішою причиною
тієї страшної відплати, що не один раз упаде на них у майбутньому».

Невдоволення зростало і в інших верствах українського суспільства. Специфі-
ка пограниччя зумовлювала становище, коли багато невеликих щойно заснованих
міст були слабо захищені від магнатських зазіхань. На Київщині та Брацлавщині
в містах проживало близько половини всього населення,