Магдебурзьке право
Феодальне міське право, за яким міста звільнялися від управління й суду феодалів, Воно закріплювало право міських станів — купців, міщан, ремісників, встановлювало порядок обрання і функції органів самоврядування, регулювало торгівлю, опіку, успадкування, визначало покарання за окремі види злочинів. Назва права походить від саксонського міста Магдебург, хартія якого на самоврядування була зразком для одержання привілеїв такого роду, Найдавнішою серед магдебурзьких актів була грамота архієпископа Віхмана 1188 року,
Першим містами України, які одержали Магдебурзьке право, були Сянок — 1339 року, Львів — 1356-го, Кам'янець Подільський 1374-го, Луцьк 1432-го.
Щоб схилити на свій, бік заможну міську верхівку, в І494 році великий князь литовський Олександр Казимирович надав Києву Магдебурзьке право, На жаль, сама великокнязівська грамота, що дарувала Магдебурзьке право, не збереглась. Однак у чолобитній урядові київських міщан 1497 року названі війт, бургомістри, радці. В 1499 році і великий литовський князь Олександр у своїй грамоті нагадав киянам:
«Єсмо дали вам право немецкоє» (тобто Маґдебурзьке), Цей документ і є першим писемним підтвердженням побутування магдебургії в Києві.
Згідно з цим правом ремісники і купці звільнялися від влади воєводи і обирали магістратське управління, яке поділялося на дві колегії: одна керувала зовнішніми справами та міським господарством, друга — судовими справами Першу колегію очолював війт, який обирався «до живота» (на все життя). Члени цієї колегії називалися райці або радці і обиралися в кількості 6 осіб. До другої входили 6 лавників на чолі з бурмистром. Обирали цих осіб від усіх городян. Будинок магістрату називався ратушею, він містився на Подолі, на Контрактовій площі. Магістрат мав свого зодчого, який здійснював забудову міста, і свої збройні сили, Зокрема, гордістю киян була кавалерія — «3олота корогва».
Грамоти на Магдебурзьке право визначали також і головні обов'язки міщан: брати участь в охороні міста, а в разі нападу татар — виступати на їх відсіч, Ці факти свідчать, що магістрат мав право на формування народного ополчення.
Маґдебурзьке право сприяло пожвавленню господарського і культурного життя міста.
У руках війта зосередилась влада над міським ремісничим населенням — «кравцями, ковалями, цирульниками, золотарями, лучниками, стрільцями, кушнірами, шевцями, в Києві живучими».
У кінці XV ст, магістрат брав участь у відбудові Києва, зруйнованого татарським ханом Манглі Гіреєм, будівництві нових оборонних споруд, реставрації будівель.
У 1514 р, кияни звернулися до короля Сигізмунда з проханням затвердити привілей 1503 року звільненням від «судів і від всякого мита тівунів київськиx». Ці вимоги були задоволені. Тож у 1514 році киянам було даровано повне Магдебурзьке право. Однак тільки в 1518 році київський воєвода Андрій Немирович офіційно визнав за киянами право на самоуправління.
У 1564 році воєвода взяв під арешт магістратських урядників, незаконно вимагаючи від міста сплати 200 коп, грошей литовських за право займатися винокурінням.
У середині XVІ ст були відомі випадки, коли король призначав війта. У привілеї, даному родині А.Ф.Xодики (1644—1649), польський король Владислав ІV наказував бути йому в Києві війтом до самої смерті.
Це протистояння було закономірним явищем для тієї доби, Гіоява нового законодавства та інститутів сприяла розвитку міста, стримувала експансію польських магнатів, На початку XVIІ ст. в Києві населення досягало 15 тисяч чоловік, 3 Києва через Гданськ вивозили смолу, поташ, коноплю, віск, мед, шкіри, селітру. Протягом року магістрат організовував в місті два ярмарки — по тижню кожний, Крім ярмарків у Києві існувала велика кількість горжків.
Київський магістрат часто підтримував виступи міщан проти феодального гноблення. Зокрема, у вересні 1623 року великий загін киян (декілька сотень) на чолі з членами магістрату Іваном Дробишем, Данилом Залезковичем та Матвієм Мачосом напали на володіння уніатського митрополита В.Рутського.
Під час Визвольної війни українського народу Київ став об'єднавчим центром української нації, ареною жорстокої політичної боротьби.
У серпні 1648 року київський бургомістр Кирило Мехеденко очолив загін міщан та козаків, які розгромили польський загін, а гроші, 30 тисяч золотих, захоплені в них, відвезли в Київ для передачі Війську Запорозькому, У грудні 1б48 року кияни вигнали призначеного королем війта А.Xодику, який підтримав гюльських завойовників. Новий війт Кирило Мехеденко, а після його смерті Богдан Сомкович, організували допомогу повсталим. Навесні 1649 року, коли на Україні розпочалася активна підготовка до відсічі агресору, київські ремісники виготовляли порох, зброю, військове спорядження для армії Богдана Xмельницького, Київський магістрат брав безпосередню участь у формуванні і спорядженні 17 сотень (1792 козаків) Київського полку.
Враховуючи важливе стратегічне значення Києва, Богдан Хмельницький, а також царський уряд зберегли місцеві особливості адміністративного устрою міста, В «Статгях» Богдана Хмельницького, затверджених царем та Боярською думою в 1654 році, визначались привілеї Києва: підтверджувалось Магдебурзьке право на суд і самоуправління. Міщанам надавалось право торгувати в межах України без сплати мита. Міська адміністрація мала право збирати податки з продажу пива, , меду, вина, горілки, харчових продуктів, з перевозу через Дніпро і використовувати ці гроші на потреби міста,
Чотири грамоти від 16 липня 1654 року визначали особливий статус міста і його управління:
перша затверджувала Богдана Сомковича війтом, друга звільняла місто на 10 років від окремих податків, четверта визначала права та привілеї бурмистрів, райців, урядників, а також розміри платні із ратушних прибутків.
Перепис 1666 року дає уявлення про розвиток ремесел і торгівлі у Києві в другій половині XVII століття. В