Перепис 1666 року дає уявлення про розвиток ремесел і торгівлі у Києві в Другій половині XVII століття. В місті налічувалось 684 двори міщан, з них 209 ремісників і 30 купців, 33 ремісничі і промислові спеціальності, ІІ цехових об'єднань.

Київ у XVІІІ ст. складався з 3х частин, по суті, з трьох окремих міст: Подолу, Верхнього міста і Печерська. Кожна з них мала свою адміністрацію і управління, яке координувалося генералу-бернаторською владою, Подолом управляв виборний міщанський магістрат на основі Магдебурзького права. Верхнім містом — в основному, влада Києво-Софійського та Михайлівського монастирів і частково військова адміністрація, розміщеної тут частини гарнізону Печерськом управляв з 1711 року генерал-губернатор через канцелярію і частково влада Києво-Печерського монастиря, По адміністрації гетьманського управління в Глухові та управління Київського полку, який перебував у Козельці.

Самоуправління Подолу проіснувало понад 300 років. Магістрат провадив свою діяльність на основі наданих привілеїв польськими королями, царями і всеросійськими імператорами. Згідно з цими привілеями, він складався з 2х колегій, до яких входило 12 виборних осіб. Перша колегія керувала адміністрацією Подолу і вела міське господарство. Вона відала ремонтом укріплень, магістратською артилерією і міщанським озброєним корпусом, затверджувала цехові статути, збирала податки з торгівлі й цехові внески, утримувала пожежну команду, музикантів, організованих у цех з музичною школою при ньому, підтримувала зв'язок з гетьманською владою в Глухові, полковим і сотенним управлінням у Козельці, генерал-губернатором і вищою владою в Петербурзі. Головою колегії був війт, якого обирали, а з середини XVІIІ ст, призначав російський уряд, Війт займав цю посаду все життя. Членами колегії були 5 райців, що займалися різними галузями господарства і управління.

Друга колегія, судова, складалася з бурмистра і 5-ти членів — лавників (Суддів). Вона відала цивільними позовами і кримінальними справами, мала право виносити смертельні вироки.

Поступово міське самоврядування стало привілеєм групи заможних родин, які тримали у своїх руках посади війта, бурмистрів та райців, використовуючи ці, посади у власних інтересах Весь тягар податків вони переміщанства. Все це посилювало боротьбу між панівною верхівкою і міськими низами. Нерідко широкі кола міщан не підтримували магістрат. На околицях Подолу діяли повстанські загони. Відоме повстання бідноти на Подолі в 1748 році, яке міська влада з великими зусиллями придушила з допомогою війська.

Будинок магістрату — ратуша — містився на Подолі, на «торговій» площі, недалеко від Успенського собору. Спочатку це була одноповерхова дерев'яна споруда, вона згоріла під час пожежі 1718 року Новий кам'яний будинок ратуші подільські міщани збудували в 1737 році. На головному фасаді височила кругла вежа з годинником, яку прикрашав герб міста з зображенням архангела Михаїла. Цей будинок простояв до 1811 року, коли велика пожежа на Подолі знищила його.

Протягом тривалого часу точилася боротьба між магістратом і козачою громадою в Києві, У 1766 році в місті налічувалося 114 козаків, з них 13 чоловік козацької старшини. Громада прагнула збільшити число своїх членів, записуючи в козаки міщан, особливо тих, які одружилися з козачками. Магістрат, захищаючи свої права і привілеї, не погоджувався з цим і опротестував перехід міщан до козацтва перед гетьманом і губернаторською владою.

У 1751 1762 роках гетьман К.Розумовськии порушував питання в Петербурзі про підпорядкування магістрату гетьманській владі. Відряджені магістратом до столиці війт і бургомистр добились Указу сенату від 22 берез «быть Киевскому магистрату при своїх привилегиях попрежнему, а гетману в ведомство не отдавать». Розумовський наполягав на своїх претензіях. Це викликало нові поїздки до Петербурга магістратських представників, які домоглися 26 жовтня 1760 року нового Указу сенату «о ведании киевских мещан судом и управлением по магдебургским правам в магистрате, о бытии оному магистрату под аппеляциями правительствующего Сената и об охранении от обид, как магистрата, так и мещан киевскому губернатору». Цей Указ був стверджений Катериною ІІ.

1708 року було утворено Київську губернію. До неї приписали міста Київ, Ніжин, Переяслав, Чернігів, у яких розташувалися військові загони. На чолі губернії стояв генерал-губернатор. Компетенція його обмежувалася лише справами військового керівництва, оборони державних кордонів та наглядом за зовнішньою торгівлею. 3 1722 року управління Україною і Києвом зосередилось у Мало російській колегії.

На початку XІX ст. царський уряд, прагнучи залучити на свій бік заможні верстви населення, надав українським дворянам і заможним міщанам певні станові привілеї В 1798 році було відновлено право на органи самоврядування, яке в 1802 році підтвердив Олександр І. 3 цієї нагоди за проектом архітектора А.І.Меленського в 1802 1800 роках гетьман К.Розумовськии порушував питання в Петербурзі про підпорядкування магістрату гетьманській владі. Відряджені магістратом до столиці війт і бургомістр добились Указу сенату від 22 березня

Магдебурзького права мали цехові майстри, купці, бо вони тримали у своїх руках всю адміністративну, господарську та судову владу. На чолі магістрату стояв війт, якого обирали на цю посаду на все життя. Інші керівні посади займали найбагатіші жителі міста. Діяльність війта й магістрату була безконтрольною.

У цехах, яких у 1820 році налічувалось у Києві 16, обирали керівників — цеxмістрів. Вони разом з магістратом управляли життям міста.

Магістрат мав свій бюджет, що складався з прибутків від винного відкупу, процентів на капітал, який магістрат надавав купцям та міщанам у кредит, податків з різних торгових закладів, з дніпровських перевозів і підлеглих магістрату підприємств.

У