Результатом цієї політики став той факт, що згідно з планів РНК для України з продрозверстки на 1919 рік замість 70 млн. пудів хліба було зібрано лише 10,5 млн. пудів.

Між тим, захищаючи інтереси селянства, Н.Махно зовсім не намагався з'ясувати проблеми промисловості. Так, у зверненні до залізничників від 15.10.1919 р. Н.Махно пропонував робітникам самоорганізовуватися і вести господарчу діяльність за принципом селянських комун. А на Олександрійському повітовому з'їзді 28.10.1919 р. накинувся з різкою критикою на адресу робітників та службовців. Свідок згадує це так: “Речь Махно заключала в себе почти площадную брань по адресу рабочих. как политических шарлатанов, паразитов й тунеядцев, друзей Деникина” [6, 250]. Цей факт ще раз і свідчить про відокремлення Н.Махна від реалій економічних відносин індустріального суспільства. Відкидання держави як економічної самоорганізації суспільства створювало економічний хаос у промисловості.

Грошові відносини на території, що контролювалися Н.Махном, також мали свої особливості. Так, в Україні на 1919 рік в бігу були 342 грошові знаки. Найбільш розповсюдженими були радянські грошові знаки, донські гроші, українські карбованці. Н.Махно практикував такі форми фінансових відносин як накладення контрибуції на жителів населеного пункту а потім необмежена роздача грошей людям згідно їхнього соціального та громадського становища. Найбільшим попитом на махновській території користувалися донські гроші, тому що вони конвертовалися з валютами антантівських країв. Оригінальні гроші були випущені махновською Реввійскрадою. На титульній стороні грошових знаків було надруко-вано: “Авархия - мать порядка”, а на звороті - хуліганський вірш [6, 262].

На початок 1930 року офіційна економічна ідеологія Н.Махна потерпіла зміни. Була висунута теза “революційного зв'яз-ку між селянством та міськими робітниками з метою безпосереднього продовольчого обміну з допомогою коопера-тивів і спілок взаємодопомоги” [7, 56]. З ліквідацією мах-новського руху як політичної та військової сили та його ватажка як лідера махновців “Гуляйпольський” економічний експеримент остаточно зійшов з історичної арени.

Таким чином, для економічного життя регіонів України, які підпали під політичний вплив Н.Махна, були характерні такі раси:

Розділ 3. Українське питання в ідеології махновського руху

Для світогляду Н. Махна було характерним розуміння невід'ємності явищ “держави” і “капіталізму”. Вважалося, що вони не можуть існувати поодинці. Різниця форм політичного режиму принципового значення не мала. Якщо метою прого-лошується побудова “держави”, значить разом з нею побу-дується і “капіталізм”. Набуваючи різноманітних форм, він у будь-якому випадку збереже свою сутність - експлуатацію людини на користь іншого, окремого капіталіста чи держави взагалі. В цьому контексті всі соціалістичні заклики УНР вва-жались Н. Махно обманом народних мас, можливо несвідомим, але обманом. Нерішучість київського уряду в задоволенні се-лянський вимог, які Н.Махно вважав антикапіталістичними, певною мірою стверджували цю думку. Але головним, що обу-рило махновців, стали спроби УНР опертись на іноземну Військову підтримку. Брестську угоду Н.Махно вважав зрадою як революції, так і всього українського народу, якому понов-лення обмеженої окупаційним режимом української влади обійшлося жорстоким визиском економічних ресурсів. По-дальші спроби Директорії укласти угоди з Антантою і Польщею трактувалися аналогічно. Впевненість, що саме політика Цен-тральної Ради призвела до загибелі результатів махновських починань в 1917-1918 рр. творила серйозну перешкоду в сто-сунках махновців з петлюрівцями, аж до того часу, поки Н.Махно не дійшов висновку про існування для “вільного повстанства” ще більшої небезпеки у вигляді російських політичних ре-жимів. Під час боротьби з денікінцями і більшовиками в 1919-1921 рр. антагонізм між українським анархізмом та націоналізмом іноді поступався місцем нейтралітету і тимчасо-вим альянсам.

Український характер махновського руху доводить комплекс прояви його національної самобутності, їх ядром є тра-диції української військовості, такі як ідея загальної рівності та демократизму, на основі яких організаційно будувались по-встанські загони. Про національну специфіку руху говорить також використання повстанцями традиційної української військової термінології. Наприклад, використання титулу “Бать-ко”, що став невід'ємною частиною ідентифікування повстансь-ких командирів.

“Батько” - вища форма титулування отамана, коли він окрім чисто командних функцій ставав ще й вихователем своїх підлеглих. В цьому вбачають наслідок впливу поняття роду на традицію української військовості [5]. До того ж, з самого початку повстання Н.Махно був не просто “Батьком”. 1 жовтня 1918 р. перед боєм за с. Дібрівку 30 повстанців, з подачі Ф.Щуся проголосили Н.Махна “Батьком”, але не про-сто їхнього загону, а усього майбутнього повстанства. В разі невдачі всі вони розраховували полягти в бою, чим і було викликане таке подібне самозванство. Але фортуна була прихильна до них, і після перемоги Н.Махна, на загальному сході дібрівських селян за участю делегатів від сусідніх сіл, було одноголосно затверджено “батьком всього революційного по-встанства України".

Махновська ідеологія визнавала існування української надії і користувалася термінами “Україна” та “українці”, прихиль-но ставились до впровадження шкільного навчання “мате-ринською” мовою. Навіть махновська російськомовна преса часто друкувала матеріали на теми української історії та літе-ратури. Починаючи з 1919 р. махновці самоідентифікували себе як українців. Це відбилося у назві їх військової органі-зації ~ Революційна повстанська армія України. В ідеології руху існувала специфічна ідея української самостійності. Про-понувалась інакша форма реалізації народного суверенітету. Н.Махно стояв на позиціях самовизначення України як окре-мого економічного організму, розташованого на певній гео-графічній території, на відміну від підходу до України як