Висновки

Отже, революційна епоха створює такі умови, коли в єдиному політичному просторі стикаються та взаємодіють такі рушійні сили як: народна ініціатива, ідеологічна влада лідера, авантюризм, анархізм тощо. Революція змінює економічний та господарчий механізми держави, суспільства. На тлі цього руйнівного процесу була закономірною поява в Україні політичної і військової постаті Нестора Івановича Махна.

В економічній політиці "Гуляйпольської республіки" на перше місце виходили економічні інтереси селянства, збереження вільного ринку. Ця мета була ідеологічно об?рунтована і закріплена на І районному з'їзді фронтовиків-повстанців, який відкрився 23.01,1919 р. в с. Велика Михайлівка. А соціальне-економічна програма була остаточно закріплена на ІІ з'їзді повстанців Гуляйпільського району: не дозволити проведення продовольчої диктатури радянської влади, за економічну свободу селянства. Однак, закликаючи до вільних економічних стосунків, Н.Махно дозволяв дії, які дезорганізовували ринок і в першу чергу його артерію – транспорт.

Для світогляду Н. Махна було характерним розуміння невід'ємності явищ "держави" і "капіталізму". Вважалося, що вони не можуть існувати поодинці. Різниця форм політичного режиму принципового значення не мала. Якщо метою проголошується побудова "держави", значить разом з нею побудується і "капіталізм". Набуваючи різноманітних форм, він у будь-якому випадку збереже свою сутність – експлуатацію людини на користь іншого, окремого капіталіста чи держави взагалі. В цьому контексті всі соціалістичні заклики УНР вважались Н. Махно обманом народних мас, можливо несвідомим, але обманом. Нерішучість київського уряду в задоволенні селянський вимог, які Н.Махно вважав антикапіталістичними, певною мірою стверджували цю думку. Але головним, що обурило махновців, стали спроби УНР опертись на іноземну військову підтримку. Брестську угоду Н.Махно вважав зрадою як революції, так і всього українського народу, якому поновлення обмеженої окупаційним режимом української влади обійшлося жорстоким визиском економічних ресурсів. Подальші спроби Директорії укласти угоди з Антантою і Польщею трактувалися аналогічно. Впевненість, що саме політика Центральної Ради призвела до загибелі результатів махновських починань в 1917-1918 рр. творила серйозну перешкоду в стосунках махновців з петлюрівцями, аж до того часу, поки Н.Махно не дійшов висновку про існування для "вільного повстанства" ще більшої небезпеки у вигляді російських політичних режимів. Під час боротьби з денікінцями і більшовиками в 1919-1921 рр. антагонізм між українським анархізмом та націоналізмом іноді поступався місцем нейтралітету і тимчасовим альянсам.

Якщо коротко підсумувати висловлене, то висновки можуть бути такі:–

непересічний скарб особистості і постаті Н.І.Махна ще належить очистити від нашарувань прокомуністичних і посткомуністичних часів;–

його творчий спадок слід ретельно вивчити і зробити надбанням якнайширшого кола людей нинішньої України;–

вже час подбати про створення відповідних центрів по обранню, зберіганню і публікації спадщини Н.І.Махна;–

як і час подумати про увіковічення пам'яті цього гуляйпільця, останнього запорожця, який поклав свою долю і життя за свободу.

Не ми сучасні потрібні Н.І.Махнові, а він нам потрібен. З цього давайте виходити і це браги в дорогу, в яку вирушаємо. І побажаємо собі терпіння і стійкості на цьому шляху.

Література

1. Антонов-Овсиенко В.А. Записки о гражданской войне. – Т.2. – М., 1996.

2. Аршинов П.А. История махновского движения. – Запорожье: "Дикое поле", 1995. – 195 с.

3. Дорошенко Д.І. Історія України в 2-х т. Т. 2. – К.: Глобус, 1991. – 349 с.

4. Історичний феномен Гуляйполя. Політична і військова діяльність Нестора Махна: Матеріали науково-теоретичної конференції. – Запоріжжя: Просвіта, 1998. – 152 с.

5. Махно Н. и махновское движение. Сост. Г.А.Борисов, Д.Ю.Мешков, М.А.Скон. – Днепропетровск: Акционерное общество "DAES", 1993. – 78 с.

6. Махно Нестор. Воспоминания. Книга 1. Русская революция на Украине. – Париж, 1929. Книга 3. Украинская революция. – Париж, 1937.

7. Млиновецький І. Нариси історії українських визвольних змагань 1917-1918 рр. – Львів: Каменяр, 1994. – 571 с.

8. Нагаєвський І. Історія Української держави двадцятого століття: К.: Укр. письменник, 1993. – 413 с.

9. Павленко Ю., Хромов Ю. Українська державність у 1917-1919 рр. (історико-генетичний аналіз). – К.: Манускрипт. 1995. – 263 с.

10. Политические деятели России 1917 г.: Биографический словарь. – М, 1993.

11. Телицын В. Нестор Махно. – М., 1998. – 448 с.

12. Тимощук А.В. Анархо-коммунистические формирования Н.Махно (сентябрь 1917 – август 1921). – Симферополь, 1996. – 83 с.

13. Тимощук А.В. Анархо-коммунистические формирования Н.Махно. – Симферополь: Таврия, 1996.

14. Українське державотворення: словник-довідник / За ред. О.М.Мироненка. – К., 1997. – 560 с.

15. Шубин а. Махно и махновское движение 1917-1921 гг. // Дружба народов. – 1993. – № 3-4. С.56.