Великий Схід Польський одродився й розпочав знову свою роботу р. 1814 і, як зазначив історик польського громадського руху, одразу ж таки «увійшов у тісні стосунки з ложами, що були на Литві та Русі», себто на Україні (9). Політичне становище Польщі, поділеної натоді між трьома потужними державами і позбавленої колишнього свого устрою й державної незалежності, спрямовує думки всяких таємних товариств до патріотичної мети і завдань, а з них відбудування польської держави завжди стояло на першому місці. До тієї ж мети пристосували свою роботу і масонські ложі, що народилися були в Польщі, а звідти переходили й на Україну. І «Національне масонство» («Wolnomularstwo Narodowe»), що заснував р. 1819 відомий Валсріян Лукасинський, і напівмасонське «Товариство тамплієрів або лицарів церковних» (1819), і од масонства народжене «Патріотичне Товариство» («Тоwarzystwo Patriotyczne», 1821) і «Товариство Справжніх Поляків» («Тоwarzystwo Prawdziwych Polakow», 1822) — усі ці організації, незважаючи на різні форми єднання, одну, власне, поділяли мету: «поновлення Польщі в якомога ширших межах» (10). А як Україна, на польську мірку і на польські погляди того часу, вважалась за неодрубну частку Польщі і в ті «ширші межі» її, безперечно, входила, то робота всіх згаданих таємних товариств польських провадиться і на Україні. Навіть більше — на українському ґрунті ця патріотична польська робота часто бувала навіть далеко інтенсивніша, аніж у справжній Польщі, в тому, мовляв, Королівстві! Бо ж Королівство все-таки мало толі хоч сяку-таку автономію, тим часом як українські губернії, що були, мовляв, «неподільною частиною Речі Посполитої», ніби ще тільки дожидались «визволення» в цілому масштабі. От через це саме польські конспіратори раз у раз обертали погляди свої на Україну, і змагання їхні тут, серед місцевого польського громадянства знаходили велике співчуття й відгуки. Напр., таке от «Товариство лицарів церковних» територіальне було суто українським, бо членами його були люди з Правобічної України», так само й «Патріотичне Товариство», як свідчили його члени, найдужчу прихильність до себе будило саме в українських провінціях (12). Та, працюючи для своєї, навіть спеціальної, суто польської справи, поляки мусили, зрештою, таки зустрітись з місцевим, українським елементом. Коли на поневолений народ, на кріпаків, і могли ще вони дивитись тільки як на кари жовнірів для майбутнього повстання, як на знаряддя, щоб здобути через нього незалежність для Польщі, то українці з поміщицького стану повинні вже були викликати цікавість і як можливі товариші, як матеріал до агітації. А українці — з їхніми ще не до решти розвіяними автономістичними змаганнями, з їхньою, хоч неясно сформульованою, проте все ж помітною нехіттю до московського централізму і з нахилом до національного відродження — були справді з цього погляду товаришами цінними і матеріалом удячним. З другого боку, до того ж таки матеріалу підійшли дуже близько й російські таємні товариства, що вийшли так само з масонства, так само зв'язків з ним не порвали.
В. Семевський означає російське масонство в основних рисах його ідейного змісту як течію аполітичну, що шукала відповіді на прокляті питання життя в індивідуалістично моральній науці, а не в громадській роботі. Щодо цього, то з російського масонства була цілковита протилежність масонству польському, наскрізь убраному, як зазначено вже, в політичні кольори. Але на Україні масонство з російських джерел почало ширитись аж тоді, як воно само до певної міри втратило вже свій первісний характер аполітичності й стало вилучати з себе активніші елементи, які постачали готові кадри для таємних товариств з переважно політичними завданнями. Трохи вплив польського масонства, а найбільше, мабуть, несвідомо засвоєні впливи місцевого українського ґрунту, що давав яскраві приклади соціальних та політичних контрастів, — зробили те, що масонство на Україні, слабеньке й недолуге як таке, чимало заважило саме в історії розвитку громадських ідей. З 1817 року почавши, відомі нам такі масонські ложі на Україні, що працювали здебільшого в союзі Астреї: ложа Евксинського Понта в Одесі, Минерви в Буцневцях на Поділлі, Возвращенной Свободи в Люблині, Соединенных Славян («Les Slaves Reunis») у Києві, Любви к Истине в Полтаві, Озириса к Пламенеющей Звезде в Кам'янці-Подільському і Трех Царств Природи (Друзей природы?) в Одесі. Разом із згаданими попереду вийде щось близько півтора десятка на 187 лож, зареєстрованих у «Хронологическом указателе» Пипі-на, Безперечно, число це дуже мізерне, якщо навіть припустити, що деякі ложі автори «Указателя» оминули