Можна гадати, що слідчу комісію збили з пуття як упертість обвинувачених, яку нам легко зрозуміти й виправдати, так і невиразність свідчень про українське товариство, яка залежала від того, що відомості про нього не з першоджерел доходили, а з других, мовляв, рук, — з переказів. Та, незважаючи на таку невиразність для суду слідчої комісії — судові історії ті свідчення дають матеріалу цілком досить. Можемо сказати напевне, що українське товариство таки існувало, сусідуючи, з одного боку, з масонськими ложами, а з другої з таємними політичними організаціями того часу. Свідченням Лукашевича и інших можна йняти віри тільки в тому, що товариство не закінчило ще своєї організаційної роботи і не встигло широко розгорнути свою діяльність. Сліди ж його маємо як у деяких поодиноких фактах із того часу, так і в загальному настрої політичних гуртків, що працювали тоді на Україні. Щодо перших, то досить згадати тільки діяльність відомого Тимка Падури, абиякого поета, але цікаву своєю особою людину, щоб існування національно-визвольних тенденцій на Україні, до того ж в організованій формі, дістало своє підтвердження. Російські декабристи, як видко, не мали безпосередніх зносин з українським товариством і, що про нього знали, — те знали од поляків. Тим часом серед останніх був і Падура, а саме його впливом дослідники пояснюють, між іншим, українофільський напрям творів Рилєєва. (21) Але Падура, цей типовий агітатор свого часу, не тільки складанням українських віршів захоплювався, а мав і зовсім виразний політичний погляд на речі. Він-бо не тільки намагався зав'язати зносини з Котляревським, вважаючи, очевидно, батька українського письменства за авторитетного заступника українського громадянства й здатного на конспіративні справи (22), а й з чужими людьми, з декабристами, пактував на виразно українському грунті. «В південному відділі декабристів, — як чув од самого Падури К. Михальчук, — на якійсь нараді їхній у Василькові чи в Білій Церкві був Падура й говорив про Україну, вимагаючи в ім'я справедливості визнати право на її автономію. і це викликало величезну сенсацію і нібито спонукало Рилєєва написати свою поему «Войнаровський». (23) В усних переказах про цей епізод Михальчук, як я добре пам'ятаю, оповідав ще категоричніше, конкретніше й колоритніше, з цікавими деталями. Падура, як згадує на підставі оповідань Михальчука один із його слухачів, «пишався тим, що перший прилюдно заявив про права української нації: це було на «слов'янськім з'їзді», улаштованому південними декабристами у Василькові перед 1825 р. Падура був на цьому з'їзді як представник од поляків. Декабристи хотіли, щоб на зборах було якнайбільше представників од різних слов'янських народів і запросили поляків, якогось чеха-винокура, щоб репрезентував чеську націю, розшукали десь серба чи хорвата, — а за інших слов'ян вони й самі гаразд не знали. І от, коли хтось з головних проводирів декабристів — Трубецький чи хтось інший, — одкриваючи збори, сказав, що тут зійшлись усі слов'яни, Падура попросив собі слова. «А знаєте,