Таким чином, за зимiвчанами, як за членами сiчових куренiв, можна визнати за основну – традицiйну вiйськову повиннiсть, якої багато хто намагався уникнути. Решта податкiв стягувалась, так би мовити, за загальним принципом, i їх розмiр залежав вiд заможностi господарiв.

Важливим аспектом для з'ясування цього питання є торгiвельнi оборудки з сусiднiми народами, якi давали Сiчi найбiльшi прибутки.

Обсяг торгiвельних операцiй з Кримом сягав багато бiльше 60 тис. крб. за рiк, а з Туреччиною – 200-250 тис. крб. [11; 195]. За часiв останньої Сiчi сумнозвiсний Мурав-ський шлях перетворюється у виключно торгiвельний. До нього з правого берега Кiн-ських Вод тулились зимiвники запорожцiв, а з iншого берега - татарськi "кишенi"    [26; № 649]. Про налагодження чисто сусiдських стосункiв мiж козаками i татарами свi-дчать чисельні документи [21; Арк.4]. В них простежується певна зацiкавленiсть i навiть залежнiсть один вiд одного.

Що ж стосується Польщi, то й тут господарськi iнтереси домiнують над традицiйним вiдчудженням. З Правобережжям торгiвельнi стосунки були далеко не безхмарними, зважаючи на велику кiлькiсть пограбованих запорозьких пiдприємцiв польськими уря-довцями. Алє й прицьому зв'язки Правобережної України з Запорожжям також були не тiльки активними, а й життєво необхiдними для обох сторiн [3; 113]. Цiкавим видався й той факт, що тi ж польськi шляхтичi намагались рятувати своє майно i худобу вiд гай-да-макiв на землях Вольностей [10; 277].

Товарне господарство давало Сiчi найбiльшi кошти. А натуральне господарство дрiб-них зимiвникiв, де частка найманої працi була незначна або й зовсiм вiдсутня, було звi-льнене вiд будь-яких податкiв. За вiйськовою регулою, яка витiкає з iнституту бать-кiв-ства i побратимства, цi господарi повиннi були надавати притулок перехожим сiчовикам i посильним вiд Вiйська. Це друга й остання повиннiсть господарiв зимiвникiв.

Зробивши висновки про певну автономiю зимiвникiв в устрої Запорозьких Вольностей, слiд вiдзначити i його вiдносно вiльнi стосунки з iноземними сусiдами. Недарма серед запорожцiв була поширена приказка, своєрiдна формула успiху: "Хочеш бути багатим – не будуй доброї хати, над границею живи, передержiя держи". Намагання певної частини козакiв жити на кордонах спостерiгається ще з часiв Ляссоти. Причому, ця час-тина була бiльшою за кiлькiсть сiчовикiв [2; 49]. А тому слiд обережно ставитись до тве-рдження В.Степового, що над татарським кордоном зимiвникiв було мало [13; 5]. Деякi картографiчнi данi XVIII ст. i археологiчнi розвiдки доводять, що щiльнiсть зимiв-никiв на прикордонних територiях була ненабагато меншою нiж в пiвнiчних паланках [7]. Бiльше того, є певнi вiдомостi, що навiть цiлi слободи запорожцiв були розташованi далеко вiд кордонiв на територiях татарських кочовищ [9; 37]. I це вiдбувається не лише через брак вiльних для поселення земель, а й з мiркувань ближчого розташування до ринкiв збуту своєї продукцiї. Важливим в цьому вiдношеннi виступає бажання уник-ну-ти, по можливостi, будь-якої влади над собою, навiть влади Сiчi. Її авторитет падав разом з падiнням агресивностi пiвденного сусiда, який з огляду на зростаючу росiйську експансiю бiльше турбувався про збереження свого, а не про загарбання чужого. Сiчова функцiя оборонця вже не мала великого попиту, а через це i авторитету. Для його пiд-несення Кiш посилював адмiнiструювання i розсилав погрозливi накази: "...мимо вiдома своїх курiнних i без пашпортiв Вiйськової канцелярiї нiкуди не їздити, а хто хоче вiд-лу-читися в зимiвники, тим також давать бiлет" [10; 284].

З огляду на все бiльшу економiзацiю i демiлiтарiзацiю Запорозьких Вольностей роль Сiчi, як вiйськового захисника своїх суб'єктiв, зменшується. Бiльшу роль починають вiдiгравати загальнi економiчнi закони, i зимiвник намагається зберегти i закрiпити за собою певну автономiю. Вiн для своїх мешканцiв починає грати ту ж роль, яку зовсiм недавно для них грала Сiч – роль захисника i упорядника. Тепер негнучкiсть старих загальновiйськових законiв стає на перепонi стосункiв мiж зимiвниками та Сiччю, яку до того ж понукають до невигiдної вiйни за чужi iмперськi iнтереси. Не випадково деякi зимiвники перетворюються на бази гайдамацького руху. Руху, опозицiйного офiцiйнiй Сiчi. Як свого часу Сiч була опозицiйна будь-якому уряду, маючи свої мiлiтарнi iнте-ре-си понад iнтереси держави-сюзерена, будь то Польща чи Московiя. Коли їх мiлiтарнi iнтереси збiгались, то вони були взаємозацiкавленi один в одному. А коли цi iнтереси не спiвпадали, то наступала чергова криза у стососунках. Саме цим можна пояснити i факт бiльш довгого iснування зимiвникiв, про якi згадується аж до 1804 року [15;65]. Саме їх, а не Сiч, завзято боронили ватаги Поляруша, не даючи змоги росiйським вiй-ськовим спокiйно описувати i розкрадати майно зимiвчан [8; 190]. Саме на зимiвники був нацiлений перший пiдступний удар царату, i їх захоплення зробило Сiч абсолютно безпорадною перед вiйськами Текелiя. I нарештi, саме зимiвники найчастiше згаду-ють-ся в вiдомому указi Катерини II, бо вони були одною з головних причин лiквiдацiї За-порозьких Вольностей [6; 33-39].  

ЛIТЕРАТУРА

Голобуцький В. Запорозьке козацтво. – К., 1994.

Лассота Эрих. Путевые записки. – СПб., 1873.

3. Маркина В.А. Крестьяне Правобережной Украины (кон. ХVII - 60-е г. ХVIII). – К.,1978.

Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. – Екатеринослав, 1880.

Мышецкий С.И. История о козаках