Б.Хмельницький і козацька старшина не були впевнені, що усна домовленість виконуватиметься російською стороною. Тим більше, що московські посли ухилилися від присяги, мотивуючи це тим, що цареві не пристало присягати народові. Однак в історичній науці існує думка, що за наполяганням старшини посли присягну-ли, щоб "выконання прысяги изъ обоихъ сторонъ было".

Прагнучи добитися від царя реальної військової допомоги у боротьбі з Польщею, закріпити свої привілеї і вільності України як державного організму, старшинство наполягало на письмовому до-говорі і запропонувало свої умови царю.

Проект договору розроблявся довго і ретельно. Він складався з 23 пунктів (статей), які грунтувалися на усному договорі з Росією. Ці пункти викладалися у вигляді чолобитного прохання, і в них дуже докладно перераховувалися усі права і вільності України, козацької та інших суспільних верств. Пункти включали також прохання про різнобічну воєнну допомогу України у її боротьбі з Польщею. За умов виконання цих суплік Україна погоджувалася перейти під протекторат московського царя і на знак підданства зобов'язувалася сплачувати данину.

Цей чолобитний документ і став проектом майбутнього пись-мового договору з Росією, який був скріплений підписом Б.Хмель-ницького і його печаткою. В науці цю чолобитну називають по-рі-зному: статті Б.Хмельницького, прохальні пункти. Переяславський чи московський договір. По суті в ньому йшлося про своєрідний конфедеративний союз між Україною і Росією.

17 лютого 1654 p. повноважні посли України — генеральний суддя Зарудний і переяславський полковник Тетеря повезли цей документ до Москви і 14 березня передали його цареві. Після попереднього вивчення його було повернуто послам для доопрацю-вання і редагування. 21 березня царю було подано документ, який складався вже з 11 статей. При скороченні зміст його майже не постраждав. Цар і бояри розглянули статті і супроводили кожну з них своїм указом. У такому вигляді, тобто статті Б.Хмельницького в редакції московського уряду з указами царя під ними, документ став відомий як Березневі чи Московські статті. 27 березня 1654 p. посли одержали цей документ, та жалувану грамоту царя Олексія Михайловича війську запорізькому і жалувані грамоти козацькій старшині, а також про передачу Чигиринського староства "на геть-манську булаву".

Так, нарешті, рішення Земського собору від 1 жовтня 1653 p. і Переяславської ради від 8 січня 1654 p. були закріплені письмовим договором. Укази царя під пунктами Б.Хмельницького і три жалувані грамоти за своєю юридичною природою є ратифікаційними актами.

За Березневими статтями навесні 1654 p. Б.Хмельницький вже в союзі з Росією розпочинає війну з Польщею, щоб завершити об'єднання українських земель в етнічних межах, аж до Вісли й угорського кордону. Разом з тим, гетьман наполегливо зміцнює вже існуючу незалежну українську державу.

Договір 1654 р. не торкався територіального складу української держави. Малося на увазі, що у підданство до Росії переходять землі України, на яких проживали українці, що звільнилися з-під влади Польщі. Це був великий простір: на лівому березі Дніпра — Чернігівщина і Полтавщина, на правому — Київщина, східна Подолія, частина Волині. Вже після січня 1654 р. у Польщі була відвойована частина Білорусії, яка приєднувалася до України як Білоруський полк. Запорізька Січ також входила "під високу руку" російського монарха, оскільки складала невід'ємну частину України, хоча й мала автономне ста-новище.

Звільнення з-під влади Польщі, формуван-ня самостійної національної держави створили сприятливі умови для піднесення виробничих сил України. Цьому сприяло вигнання польських феодалів та виключення їх з економічного життя Украї-ни, зменшення магнатсько-шляхетського землеволодіння, збіль-шення дрібної козацької власності на землю, а, отже, і виробників, що працювали на ринок з послабленням тиску феодальної експлу-атації*.

Згідно з Березневими статтями в Україні зберігався апарат влади та управління — військово-адміністративна, військово-козацька і полково-сотенна система, яка склалася у 1648—1654 pp. Гетьман Б.Хмельницький твердо і впевнено очолив цю систему.

За наявності великих повноважень та впливу гетьман не був єдиновладним правителем. Як такий, він, перш за все, був важли-вою складовою частиною військово-адміністративної і полково-со-тенної організації, яка (і, насамперед, генеральний уряд) визначала його політику, спрямовувала його дії. Козацька старшина, шляхта, військо були опорою гетьмана.

Після 1654 p. полковий устрій поширюється й на Слобожан-щину. З введенням полкового та сотенного територіального поділу тут засновується полкова та сотенна адміністрація. У 1652 p. ство-рюється Острозький полк, потім Охтирський, Сумсь-кий та Харківський. Острозький полк заснували переселенці-коза-ки та селяни Чернігівського полку, чим встановлювалася спадко-вість між полковою організацією України та Слобожанщини. Організація на цій території відрізнялася лише тим, що в адмініст-ративних і військових справах вона була підпорядкована безпосе-редньо білгородському воєводі, а через нього — Розрядному прика-зу. Харківський полк був підлеглий харківському воєводі.

Влада полкової організації поширювалася й на, так звані, ра-тушні міста. Це були міста, що знаходилися на території полку і не мали привілеїв щодо управління за магдебурзьким правом.

Але у привілейованих містах, що не підлягали безпосередньо полковій адміністрації, їх органи самоврядування входили до сфери влади гетьмана, яку вони визнавали.

Б.Хмельницький не підкорився обмеженням Березневих статтей. Україна вдається до активних дипломатичних зв'язків, про які Ро^ія не повідомлялася. Австрія, Прусія, Швеція та інші держави підтримували з