проблем і конфліктів, з іншого – став причиною нових. Зокрема, українські більшовики, продовжуючи розпочату в Петрограді справу підняли повстання в Києві, захопили владу в Вінниці, Кам’янці-Подільському, Проскурові, Рівному, Луцьку, Староконстантинові інших прифронтових містах. Вони ліквідували зародки української влади, інтерпретуючи її, як дрібнобуржуазну, націоналістичну, ворожу власному народу.
Більшовики, в тому числі українські, не бачили іншого виходу для України, як тільки бути частиною “єдиної” і “неподільної Росії”, правда, тепер під зміненим кольором прапора.
Центральна Рада розцінила дії більшовиків, як контрреволюційні і створила Комітет для охорони революції. Відповідно до постанови Малої Ради Комітет мав право розпоряджатися всіма силами революційної демократії і йому підлягали, в порядку охорони революції, всі органи влади…
В свою чергу новостворений Комітет заявив, що перешкодить будь-яким виступам проти інтересів революції, не зупиняючись перед вжиттям збройної сили. Насправді у Центральної Ради виявилось достатньо сил, щоб узяти під свій контроль ситуацію в Україні і продовжувати свою державотворчу лінію.
7 листопада 1917 року вона ухвалює ІІІ Універсал, яким проголосила утворення Української Народної Республіки в складі Росії.
ІІІ Універсал проголошував широку програму майбутніх перетворень в Україні:
скасування приватної власності на поміщицькі, удільні, монастирські кабінетські та церковні землі і проголошення їх власністю трудового народу;
встановлення 8 годинного робочого дня;
запровадження державного контролю в промисловості;
якнайшвидше досягнення миру;
скасування смертної кари та амністія політв’язням;
зміцнення і розширення прав місцевого самоврядування;
закріплення загальнолюдських свобод: слова, друку, віри, зібрань, союзів, недоторканості особи й помешкання, можливості вживання мов;
розв’язання національного питання і т.п.
Авторитет Центральної Ради в цей час в наслідок шаленої агітації більшовиків та нерішучості у розв’язанні основних соціально-економічних проблем дещо підупадає, але вона ще має міцну підтримку народних мас. Переконливим підтвердженням цього стали вибори до Всеросійських Установчих Зборів, які відбулися в кінці листопада 1917 р. Більшовики одержали 10% усіх голосів, а українські есери й українські соціал-демократи – понад 50%.
3. В цій ситуації більшовики зробили спробу здобути владу через скликання Всеукраїнського З’їзду рад. Він розпочав роботу 4 (17) грудня 1917 р. в Києві. Але виявилося, що на 2,5 тисячі учасників більшовиків було 150. Із 300 діючих в Україні рад на з’їзді було представлено лише 49.
Розуміючи, що ніякої перемоги вони не доб’ються більшовицькі делегати виїхали до Харкова і там, об’єднавшись з делегатами обласного з’їзду, проголосили утворення Української Соціалістичної Республіки. Уряд цієї республіки негайно поширив в Україні чинність декретів Петербурзького Раднаркому і скасував усі закони і розпорядження Центральної Ради.
Тобто повністю підпорядкував Україну новій російській адміністрації. Практично на території України утворилося 2 уряди, які наполегливо переконували населення, що вони українські і робітничо-селянські. Швидко між ними розгорнулася боротьба і словесна, і силова. Цьому сприяла Рада Народних Комісарів Росії, яка відшукала привід і пред’явила за підписами В.Леніна і Л.Троцького ультиматум українському національному уряду.
В “Ультиматумі” ставився ряд вимог, які завідомо не могли бути виконані і носили характер втручання у внутрішні справи України. Уряд України 1/18 грудня відхилив ультиматум. Це привело в кінці грудня 1917 р. до українсько-російської війни.
Вирішальні події розпочалися 25 грудня наказом В.Антонова-Овсієнко про наступ. Протягом січня більшовицькі війська під керівництвом колишнього царського полковника М.Муравйова зайняли майже все Лівобережжя і підійшли до Києва. В боях за Київ 29 січня 1918 р. під станцією Крути загинуло близько 300 студентів та учнів старших класів київських шкіл.
Прагнучи полегшити наступ радянських військ на столицю, київські більшовики 16 січня підняли на збройне повстання завод “Арсенал” на що В.Ленін виділив 18,5 млн. крб. золотом. Повстання було жорстоко придушене, але втримати столицю в своїх руках Центральній Раді не вдалося.
В цей час Центральна Рада робила все можливе, щоб на міжнародні арені відмежуватися від більшовицької Росії та її українських сателітів, створити умови для самостійних переговорів з воюючими сторонами і на цій підставі перебороти несприятливу для України ситуацію.
Реальним засобом реалізації цього завдання стало прийняття 11 січня 1918 року IV Універсалу, який проголосив УНР “самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу”.
Проголошення незалежності давало можливість вдатися до міжнародного захисту держави за допомогою:
З такими пропозиціями уряд Центральної Ради спочатку звернувся до країн Антанти. З ними велися переговори про визнання, позику, технічну допомогу тощо. Але ніяких угод підписано не було. Антанта вимагала:
провадження війни з німцями;
відмови від нейтралітету;
зміцнення Росії, як противаги Німеччині.
4. Центральна Рада змушена була йти на дипломатичні переговори з Німеччиною і її союзниками, які відчували гостру потребу в хоч частковому замирені та продовольчих товарах. На цій підставі між урядом Центральної Ради і четвертним союзом був підписаний Берестейський мирний договір.
На його основі:
Україна поставляла Німеччині (до кінця липня):
1 мільйон тон хліба,
400 млн. яєць,
50 тис. т. живої ваги великої рогатої худоби та інше
Німеччина і союзники надавали Україні:
військову допомогу проти більшовиків;
позику в сумі 1 млрд. карб.;
озброювали 2 українські дивізії, що формувалися з військовополонених;
Договір передбачав:
встановлення дипломатичних відносин;
обмін полоненими;
повернення інтернованих;
створення у Східній Галичині автономної української області.
В березні 1918 року німецькі та австро-угорські війська зайняли Україну.
Союз з німцями і їх прихід в Україну викликали розчарування в усіх верствах населення:
“Неукраїнці засуджували розрив зв’язків між Україною та Росією; незаможні селяни не отримали очікуваної землі, у заможних селян і великих землевласників націоналізація їхніх володінь викликала лють, а всі разом засуджували Центральну Раду за введення в країну жорстоких німців. З одного боку німці теж втрачали терпець до молодих і малоспроможних політиків…” О.Субтельний
Німці прийшли як друзі і союзники,