Конгрес. На цей Конгрес прибуло 6.432 уповноважених представники від 8-ми українських губерній. Всього на з'їзді було коло 8.000 учасників, переважно селян. У промовах вони рішуче висловлювали незадоволення політикою Центральної Ради, соціалістичними експериментами і вимагали поновлення приватної власности на землю та утворення міцної влади у формі історичного гетьманату. Присутні обрали одноголосне на гетьмана Павла Скоропадського. Того ж дня в Соборі св. Софії єпископ Шкодим миропомазав гетьмана, а на Софійському майдані відслужено молебень. Так відбулося проголошення гетьмана Павла Скоропадського. Порівняння з обранням гетьманів, починаючи з Виговського і закін чуючи Розумовським, показує, що це було найбільш велелюдне з усіх обрань. Протягом 29 квітня прихильники гетьманського перевороту опанували всі державні установи без боротьби. Тільки Січові Стрільці, які охороняли Центральну Раду, пробували були боронити П, при чому забито трьох гетьманських старшин. Центральна Рада була розпущена. Голова й, професор М. Грушевський, оселився у віллі «Виноградний Сад» коло Києва, як приватна особа. На цьому закінчився переворот, дійсно «безкровний».
Мала початися праця, але негайно виявилося, які тяжкі перешкоди стоять перед новим урядом. 29 квітня проголошено маніфест — «Грамоту до всього Українського Народу» та «Закони про тимчасовий устрій України», підписані Гетьманом та отаманом (головою) Ради Міністрів Миколою Устимовичем. У грамоті Гетьман заявляв, що він «відкликнувся на поклик трудових мас Українського Народу і взяв на себе тимчасово всю повноту влади». Цією грамотою оголошує він себе гетьманом усієї України. Центральна Рада і всі земельні комітети розпускаються, міністри та товариші їх звільняються, але всі урядовці Центральної Ради повинні продовжувати працю.
Незабаром буде виданий закон про вибори до Українського Сойму. Поновлюється право приватної власности; буде вжито заходів до вивласнення великих землеволодінь за плату й наділення землею малоземельних хліборобів. Будуть забезпечені права робітників. У «Законах про тимчасовий державний устрій України» підкреслювалося, що закони ці діють до скликання сойму. У «Законах» накреслено головні напрямні нового уряду в галузі гетьманської влади, прав населення, законів, організації управління. На Генеральний Суд покладалося охорону законности в Україні. Замість назви «Українська Народна Республіка» буде вживатися назва «Українська Держава».
В умовах конспірації не було змоги підготовити склад міністрів. Першим отаманом — головою — Ради Міністрів був призначений М. Устимович, людина мало відома у Києві. Він намагався притягти до праці видатних українських діячів, насамперед ес-ефів, як стали називати себе з початку революілії члени ТУП. Але скласти кабінет міністрів М. Устимович не зміг.
Переворот 29 квітня викликав серед соціалістичної маси насе-
лення неґативне враження. На прикладі партії есерів — найкуль-
турнішої, найінтелігентнішої з українських партій — видно, як
сприйняла інтеліґенція події 29 квітня. На початок травня призначений був у Києві Всеукраїнський Селянський З'їзд, на який мало прибути до 10.000 селянських делегатів. Але уряд заборонив цей з'їзд. Тоді учасники з'їзду нелеґально зібралися біля Києва, в Голосіеві, і ухвалили резолюцію з протестом проти самої влади Гетьмана.
У відозві до селянства з'їзд закликав до боротьби проти «контрреволюції»: Умремо, а землі й волі не
дамо». 14-го травня відбувся в Києві нелегально Всеукраїнський Робіт-
ничий З'їзд, який вирішив вести рішучу боротьбу з гетьманатом за
Українську Республіку. 13-16 травня відбувся нелеґально з'їзд Української Партії Соціалістів-Революціонерів. Між його учасниками розгорілась боротьба:
праве крило стояло за демократизацію політичного та громадського
життя і готове було йти на компроміс з урядом; ліве крило критику-
вало всю діяльність партії, шукало порозуміння з російськими боль-
шевиками й гостро відмежовувалося від усіх українських політич-
них груп. Створився новий Центральний Комітет партії, який почав
видавати нелеґальний часопис п. н. «Боротьба», що закликав до со-
ціяльної революції в Україні. Від цієї назви і всю цю групу нази-
вали «боротьбістами». 8-11 травня в Києві відбувся з'їзд Конституційно-Демократичної Партії.
Одночасно відбувся з'їзд есерів, який визнав самостійність Укра-
їни і зрікся ідеї федеративного зв'язку з сучасною Великоросією.
До тактики гетьманського уряду він поставився негативно, консти-
туцію його визнав за абсолютистичну та антидемократичну, кабі-
нет — за реакційний і заборонив своїм членам участь у ньому.
Третій фронт внутрішньої боротьби творили різні російські орга-
нізації. Коли в Україні настали спокійні умови життя, з окупованих
большевиками земель посунули росіяни. Більша частина з них при-
їздили, як народжені в Україні, з пашпортами, що їх видали укра-
їнські консули. Але, приїхавши до України, ці люди принесли з со-
бою ненависть до ідеї самостійної Української Держави і зробили
Київ гніздом інтриґ та змови. Тут засновано було російські, ворожі
до України «Києвский Национальньій Центр» та «Союз Возрожде-
ния России», які повели підривну діяльність проти Української Дер-
жави, проти скликання Сейму.
Різні своїми політичними поглядами, ці організації об'єднувалися спільною ненавистю до української державности, до «сепаратизму». Характеристичне, що в 1919 році, коли Гетьманська Держава вже не існувала, а російська «Добровольча армія» на деякий час окупувала Україну, генерал Деніхін забороняв приймати на службу колишніх гетьманських урядовців. Під назвою «Союз деятелей Украиньі» в Києві діяв російський монархічний союз,
який мав свої осередки по Україні, що агітували за поновлення
монархії в Росії та приєднання до неї України." Ці організації вва-
жали, що Україна повинна стати П'ємонтом, де будуть формува-
тися сили для боротьби з большевиками. У цьому відношенні дуже
цікава місія П. Мілюкова, лідера кадетської партії, який приїздив
у червні 1918 року до Києва,