Передання Гетьманом влади урядові, а не окремій особі, було
цілком закономірне: 1-го серпня 1918 року Рада Міністрів ухвалила
закон «про Верховне Управління Державою на випадок смерти, тяж-
кої хвороби й перебування поза межами Держави... Гетьмана».
Цей закон установлював Колегію Верховних Правителів, яка мала
перебрати на себе найвищу владу.

4. Директорія у Києві

18-го грудня 1918 року Директорія УНР урочисто вступила до
Києва. На Софійській площі відбувся молебень і військова па-
рада. 26-го грудня створено уряд УНР під головуванням В. Чехів-
ського (УСДРП). Становище нової влади було дуже тяжке. Та велика армія
повстанців, що забезпечила тріюмфальний рух на Київ. розтанула
з такою ж швидкістю, з якою створилась. Масу її давали селяни, які,
поваливши гетьманський режим, поспішали додому, щоб ділити.
панську землю (Центральна Рада рішенням від 26 грудня 1918 року
ухвалила закон про передачу поміщицької землі селянам без викупу).
Україна була оточена ворогами з усіх боків. На заході стояли поль-
ські війська, які переважали українські кількістю і якістю. Негайно,
після повалення гетьманату, посилився рух советських військ на
Україну, На південносхідньому кордоні зростали російські анти-
большевицькі сили під командою генерала Денікіна. Південна смуга,
з Одесою, Миколаєвом, Херсоном, була зайнята французами. Україн-
ський уряд не мав спільників, не мав підтримки.

1-го січня 1919 року большевики без бою зайняли Харків. Запорізький корпус з отаманом П. Болбочаном подався до Полтави, яку довгий час обороняв від большевиків. Політика Директорії не була спроможна об'єднати українські сили: двох опозицій і з правого боку, і з лівого. Почалося «большевичення» окремих груп. Перейшла на бік большевиків одна з найбіль-
ших повстанських груп, під командою отамана М. Григоріева, яка пе-
ред тим довгий час боролася з юши на Південній Україні. У ній було
людей не менше, ніж у Директорії. Перейшов на бік большевиків
анархіст Н, Махно зі своїм великим загоном, з гарматами. Він діяв в
районі від Гуляй-Поля, Кременчука до Катеринослава. Ще більше
значення мав перехід на бік большевиків Дніпровської дивізії, що
стояла біля Києва, під командою отамана Д. Терпила (Зеленого). Во-
на прийняла большевицьку програму й розташувалася на південь від
Києва, в районі Трипілля. Україна вкрилася повстанськими заго-
нами під командою отаманів, яка не визнавали влади Директорії.

2-го лютого 1919 року Директорія з Києва переїхала до Вінниці.
і Київ негайно зайняли большевики. Директорія покидала Київ в часи глибокої анархії та зневіри. Шукаючи допомоги, вона знову звернулася до командування військовими силами Антанти, і воно поставило такі умови для переговорів: димісія В. Винниченка, В. Чеховськогота С. Петлюри; контроля Антанти над
фінансами України; звільнення з в'язниць гетьманських міністрів
та владик — Антонія й Євлогія. Питання про незалежність України
не ставилося. Унаслідок цих умов Винниченио вийшов із складу
Директорії; він виїхав закордон. Петлюра узяв на себе обов'язки
голови Директорії і виступив з партії соціал-демократів.

Наприкінці червня і на початку липня большевики відтиснули
армію УНР, зайняли Проскурів і підійшли до самого Кам'янця-По-
дільського. В кінцевому підсумку в жовтні 1920 року Радянські війська витіснили армію УНР за Збруч. На цьому закінчилася визвольна боротьба регулярної армії за незалежність України.

Висновки

П’ятирічна (1917-1921 рр.) самовіддана боротьба українського народу за створення власної, ні від кого незалежної, держави не пропала марно.

На політичній карті було стерто назву “Південно-Західний край Росії” натомість з’явилася нова – Українська Народна Республіка із столицею в м. Харкові.

Виникнення Центрально Ради ознаменувало початок нового періоду в історії України. Проте ні Центральній Раді, ні П.Скоропадському, ні уряду Директорії не вдалося закріпити своїх позицій і втримати Україну незалежною країною.

Більшовики і прибічники унітарної Росії не змогли проігнорувати прагнення українського народу до створення власної держави і спочатку навіть запозичили виниклу в процесі національної революції назву (УНР) але в січні (6) 1919 замість цієї назви ввели нову: Україна проголошувалась Українською Соціалістичною Радянською Республікою.

Проте сам факт існування та визнання України міжнародною спільнотою, чітко окреслені кордони, своя, хай залежна адміністрація, столиця, герб, прапор, гімн, певна можливість культурно-національного розвитку створювали для українського народу перспективу виборення власної незалежної держави.

Використана література:

Верстюк В.Ф., О.М.Дзюба, В.Ф.Репринцев. Історія України від найдавніших часів до сьогодення. Хронологічний довідник. –К., 1995.

Субтельний О. Історія України. – Львів, 2001.

Рибалка К.І. Історія України. –Ч.І. –К., 1994.

Історія України. Під редакцією Ю.Зайцева. –Львів, 1997.

Котляр М., Кульчицький С. Довідник з історії України. –К., 1996.