дедалі більше коней, великої рогатої худоби, овець, особливо тонкорунних. Однією з найважливіших ознак розкладу феодально-кріпосницької системи і формування капіталістичних відносин наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. був стрімкий розвиток промисловості. Уже наприкінці XVIII ст. збільшилась кількість великих мануфактур. Як зазначалось, у 1764 р. у Києві запрацював державний збройовий завод "Арсенал", у 1774 р. на Слобожанщині — великий шовковий завод. Почався перший етап промислового перевороту. Засновувалися машинобудівні заводи, що постачали промисловість і сільське господарство машинами, робочими механізмами, удосконаленими знаряддями, а також паровими двигунами. Якщо в 1825 р. налічувалося близько 650 промислових підприємств (без винокурень), то в 1860 р. їх було майже 2330. Збільшувався прошарок робочого люду. Якщо наприкінці XVIII ст. в Україні налічувалося близько 10 тис. робітників, то наприкінці 60-х років XIX ст. їх було вже 115 тис. Серед напрямків виробництва переважало суконництво, дедалі більше виробляли шкіряних виробів, свічок і мила, скла та ін. Відповідні майстерні були різні за розміром (окремі мали по кілька сотень робітників). Промисловість спочатку зосереджувалася в руках поміщиків, згодом туди почали проникати капіталістичні купці. Здебільшого це були росіяни, але з'являлися й українські капіталісти. До них належали брати Яхненки і зять одного з Яхненків — В. Симиренко. Вони були кріпаками, але надбали майно на оренді баштанів і завдяки діяльності у шкіряній промисловості. Пізніше викупилися на волю, почали орендувати млини й торгувати збіжжям, і згодом це принесло їм капітал. У 1840 р. Яхненки та В. Симиренко побудували у Млієві велику цукроварню, а також фабрику, де виготовлялись сільськогосподарські машини, пароплави та ін. Ці багаті люди були характерними постатями нової економічної сили, що зароджувалася, — капіталізму.
Розвиток хліборобства і промисловості оживив торгівлю України. Ознаками цього був розвиток українських ярмарків — у Києві, Бердичеві, Ромнах, Ніжині, Кролевці, Харкові, Сумах та інших населених пунктах. Ярмарки досягли небувалого розвитку: на київські "контракти" приїздило до 5000 купців; на роменському ярмарку, що тривав два місяці, оборот у 40-х роках XIX ст. становив 20 млн крб.
У процесі розкладу феодально-кріпосницької системи, зміцнення капіталістичного устрою загострювалися соціальні суперечності, посилювалася антикріпосницька боротьба. Селянський протест набирав різних форм (відмова платити оброк, відбувати панщину, непокора поміщикам і царським властям, підпали поміщицьких маєтків, розправи над поміщиками, управляючими та прикажчиками, втечі на Дон, у Таврію).
Поширювалися відкриті масові виступи проти гнобителів. За неповними даними, протягом 1797-1825 рр. в Україні відбулося 103 заворушення кріпаків. Наймасовішими в першій половині XIX ст. були виступи селян на Правобережній Україні. У 1819 р. повстали військові поселенці Чугуєва, що на Харківщині. Вони відмовилися виконувати непосильні казенні роботи, вимагали ліквідувати військові поселення. їх підтримали в сусідніх селах. На придушення виступу були кинуті війська з 12 гарматами. Понад тисячу повсталих були заарештовані. Керівників повстання покарали, завдавши численних ударів шпіцрутенами. Із 33 осіб, котрі зазнали принизливої публічної розправи, 20 померли на місці, а решта стали каліками.
Особливо загострився селянський антипоміщицький рух у першій чверті XIX ст. на Поділлі, захопивши окремі повіти Волині та Київщини. Очолив рух Устим Кармелюк (1787-1835), в якому широкі селянські маси вбачали свого захисника. Його ім'я ще за життя стало легендарним. Воно жахало панів і давало надію кріпакам. З одно-думцями-селянами, до яких приєднувалися солдати-втікачі, Кармелюк нападав на поміщицькі маєтки, захоплював майно, худобу і роздавав їх біднякам. Кілька разів Кармелюка заарештовували, били канчуками і засилали до Сибіру, але він тікав звідти і, повернувшись на батьківщину, знову ставав на шлях боротьби з гнобителями.
Антикріпосницький рух селян під проводом Кармелюка тривав майже чверть століття. Мужній народний месник загинув у ніч з 9 на 10 жовтня 1835 р. Його підло вбив із засідки шляхтич. До 1840 р. судові інстанції ухвалювали кармелюківцям суворі вироки.
Селянські рухи не стихали й пізніше. Протягом 1840-1851 рр. було зареєстровано понад 100 виступів у різних окраїнних повітах. Особливо гострі заворушення виникли через так звану інвентарну форму київського генерал-губернатора Д. Бібікова (1848 р.). Він оголосив про нові "інвентарні правила", згідно з якими селян забезпечували землею, скасовували данину в натурі і визначали дні панщини для різних категорій кріпаків. Ці правила мали на меті обмежити сваволю поміщиків і надати пільги селянам, але царський уряд не мав змоги контролювати свої постанови і насправді все залишилося по-старому. Серед розчарованого селянства почалися хвилювання, рух охопив усю Київщину.
Селяни відмовлялися від "робочих книжок". Та найбільше завзяття виявило село Жаботин, де були ще живі гайдамацькі традиції, — і тільки військо упокорило повстанців. За неповними даними, під час сутичок було вбито 39 і поранено 63 учасників антикріпосницьких виступів. Ще гіршим було становище робітників, кількість яких з розвитком промисловості безупинно збільшувалась.
Праця на фабриках не була врегульована законами: робочий день тривав 12-17 годин, до роботи залучалися також діти віком 8-9 років.
Звичайною формою протесту були втечі з фабрики. Тим часом починалися вже й страйки: перший — у друкарні Києво-Печерської лаври (1805 р.), згодом — страйк робітників-кріпаків Писаревської суконної мануфактури на Харківщині (1817 р.), робітників казенного Луганського заводу (1818-1820 рр.), робітників-кріпаків Машинської суконної мануфактури графа Уварова на Чернігівщині (1823 р.).
Втечі й відмови від праці, страйки вважалися злочином, і непокірних робітників карали різками, в'язницею, засланням.
На початку XIX ст. Російська імперія зміцніла і стала сильною структурою. Та в 1812 р. на Росію напала 640-тисячна армія Наполеона. Росія змогла, щоправда